Завантажити

заспівали жоломійки сливе воднораз, гучно й безугавно, отож тільки глухий міг від цього гармидеру не оглухнути. Дук онімів, дукиня стерялась, Дон Кіхот остовпів, Санчо Панса затрусився, навіть утаємничені і ті перепудились. Зі страху ніхто не пустив пари з уст, аж це підскакав до них гонець у постаті диявола, замість сурми він сурмив у величезний з широченним розтрубом ріг, видобуваючи хрипкі й лиховісні згуки.
- Гей, брате гонче,- покликнув дук,- хто ти єси, куди се верстаєш путь і що то за рать іде через ліс
На теє гонець одвітував зичним і грізним голосом
- Я сатана і шукаю я Дон Кіхота з Ламанчі, а лісом їдуть шість затягів чорнокнижників і везуть на тріумфальній колісниці незрівнянну Дульсінею Тобоську. Вона їде сюди злицьована вкупі з доблесним французом Монтесіносом, аби Дон Кіхота звістити, як розбити над сією панією чари.
- Якби ти був, як твердиш і як це з твоєї мацапури знати, сатана, ти б уже давно прирозумів, що Дон Кіхот із Ламанчі - ось він, перед тобою.
- Присягаю на Бога і на моє сумління,- одрік диявол,- я не зауважив його; мені так забили баки, що головне я проочив.
- Виходить,- обізвався Санчо,- цей чортяка зацний чоловік і гор- [500] ливий християнин, інакше не присягся би на Бога' і на сумління. Тепер я повірю, що і пекло не без добрих людей.
Тут диявол, не спішуючись, скинув очима на Дон Кіхота і сказав
- До тебе, Рицарю Левів (бодай ти потрапив до їхніх пазурів!), послав мене побідений, але хоробрий рицар Монтесінос і звелів передати, аби ти дочекався його в тім місці, де я тебе чекаю. Він везе з собою так звану Дульсінею Тобоську і повинен тобі сказати, що треба робити, аби відчарувати її. На сьому кінчаю по нашому звичаю хай будуть при тобі такі дияволи, як я, а при сих панах добрі янголи.
Промовивши теє, він засурмив у свій страхолюдний ріг, повернув коня і поїхав, не чекаючи відповіді.
Нове здуміння вдарило всіх, а надто Санча й Дон Кіхота Санча тим, що, всупереч істині, всі водно запевняли, що Дульсінею зачакловано; а Дон Кіхота тим, що сам гаразд не відав, зазнав він тих пригод у печері Монтесіноса чи ні. Поки він метикував, дук запитав його
- Чи ж думає ваша милость дожидатися, пане Дон Кіхоте
- А чом би й ні - одказав той.- Я дожидатимусь несхибно й нерушиме, хоть би й усе пекло на мене употужнилось.
А Санчо
- Ну, а мені,- каже,- як випаде уздріти ще одного такого гаспида й почути другий такий ріг, то я вже дожидатимусь десь у Фландрії.
Тим часом геть споночіло, і в лісі замигтіли вогники, як ото буває мигтять у небі сухі визіви землі, а нам вони бачаться летючими зорями. Відтак почулося страшелезне стугоніння, як ніби зарипіли колеса волових запрягів; подейкують, наче цей безугавний і пронизливий рип лякає навіть вовків і ведмедів. Як на те сей гармидер підсилив новий, ще жаськіший було таке враження, ніби в усіх чотирьох кінцях лісу точаться бої і побої, бо он у тій стороні лунав важкий і грізний рев гарматний, там ішла часта мушкетна пальба, десь поблизу чулися поклики войовників, а здалеку долинало безперервне агарянське галалакання. Коротка річ, ріжки, мисливські роги, сурми, жоломійки, тулумбаси, гармати, пищалі, а надто жаський рип возів - усе зливалося у такий невиразний і непутній гомін, що Дон Кіхот мусив зібрати всю свою одвагу, щоб не стенутися. Зате в Санча пішла душа в п'яти, і він, не-чутенний, упав просто на спідниці дукині - та прикрила його й звеліла боржій водою одволити. Його покропили, і він очумився саме тоді, як на галявину вкотився перший рипучий віз.
Запряг тягли штири воли-тихоплави, чорними попонами вкриті; до рогів кожного попримоцьовувано по великому палахтючому смолоскипу з ярого воску, а на самій колісниці утверджено високий престол, на якому засідав статечний дід з довгою, до пояса, і білою як сніг бородою, вбраний у широкий балахон чорного полотна; колісниця освітлювалася силою-силенною вогнів, і тим-то все, що в ній було, брало на себе очі. За фурмана були двоє поганющих арідників, убрані в такі самі полотняні хламиди; пики такі гидомирні, що, ледве зиркнувши, Санчо притьмом замружився, щоб не бачити їх удруге.
Скоро віз порівнявся з мисливцями, статечний дід звівся зі свого високого трону і, ставши наввипинки, гуконув зично
- Я характерник Ліргандей! [501]
Більше він нічого не сказав, і колісниця покотилася далі. Потім над'їхала інша подібна колісниця з дідом на престолі. На дідів знак колісниця спинилася, тоді він так само велично, як перший, ознай-мив
- Я характерник Алкіф, щирий друг Урганди Невловимої!
І поїхав собі. Потім таким самим робом показалася третя колісниця, але на її троні височів не дід, а міцний парубчак з лицем опришка; підкотив, звівся з місця, як тамті двоє, і ще хрипкішим і лютішим голосом промовив
- Я мудрець Аркалай, лютий ворог Амадіса Гальського та всього його кодла!
І поїхав пріч. Уїхавши нестак далеко, всі три вози спинилися, докучливий колісний рип ущух, у лісі запала цілковита тиша, і тоді почулися звуки музики, ніжні та зграйні, чому Санчо зрадів непомалу, убачивши в цьому добрий знак;

читати