Електронна бібліотека/Проза
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Та вже ж не хто інший,- відповів цилюрник,- як сам преславний Дон Кіхот з Ламанчі, нищитель кривди, відомститель за наругу, оборонець дівиць, гроза велетнів і звитяжець у битвах!
- Це ви щось таке сказали,- зауважив козопас,- як ото в рицарських романах пишеться, все таке робили мандровані тії рицарі, та здається мені, що або вашець жартує, або в сього добродія голова порожня.
- Ах ти ж, гультяю один! - вигукнув Дон Кіхот.- Сам ти безверхий і пустоголовий, а в мене розуму - двоє клало, третій утоптував, голова повніша, як живіт у тої ледащиці, що такого скурвого сина, як ти, на світ народила!
Та як не схопить буханця, що напохваті був, як не пожбурить із серця прямо в обличчя козопасові - геть-чисто носа йому розплющив! А козопас той жартів не знав; як побачив, що йому таку наругу вчинено, не зважав уже ані на килим, ані на обрус, ані на всіх обідальни-ків, скочив до рицаря та за горло - був би напевне задушив, якби не нагодився під ту саме хвилю Санчо Панса. Вірний джура порвав напасника за плечі і брязнув ним на той ніби стіл, аж тарілки всі та полумиски побились та' почерепились, все питиме й їдиме попереверталось та порозливалось. Стрепенувся й Дон Кіхот, кинувся й собі на ко-зопаса, а той, заюшений, набравшись добрих носаків од Санча Панси, [326] ліз рачки до ножа, замисливши криваву помсту. Каноник із парохом не дали йому, одначе, а цилюрник так діло підстроїв, що пастух підвернув під себе рицаря і так почав його гніздити, що бідолашний Дон Кіхот теж незгірше від нього паюхою вмився. Каноник із парохом аж за боки брались, а стражники аж підскакували з утіхи великої та підцьковували обох бійців, як ото собак підцьковують, коли між собою загризуться,- тільки Санчо Панса побивався дуже, що слуга каноників тримав його і не пускав пана рятувати.
Отак ті двоє кулачились, а ті всі раділи та втішались, на них дивлячись, коли це десь поблизу засурмило - сумно так та жалібно, аж усі в той бік погляди свої звернули. Та найбільше вразило те сурміння Дон Кіхота; лежачи несамохіть під козопасом, що добре таки його вимотлошив, він озвався до нього
- Брате дияволе,- бо то таки не хто, як диявол, коли смілий такий та дужий, що мене поборов,- прошу тебе, замирімося на яку годину, бо жалібний гук тієї сурми, що долинув до мого слуху, кличе мене, здається, до нової якоїсь пригоди.
Козопас уже стомився, б'ючи, і змучився, дістаючи удари, то й пустив одразу Дон Кіхота, а рицар зірвався на рівні ноги і теж у той бік, що й усі, повернувся там ішло попід горою людей якихось чимало, всі в білому, як ото буває, бичівники-покутники.
А треба сказати, що того року мов зав'язав хто хмари, не хотіли вони землі кропити, і по всіх навколишніх селах люди ходили з охре-стами, молебства правили та покуту чинили, благаючи Господа, аби отверз руки благостині своєї та ниспослав їм вологи живлющої. Оце ж і тепер ішов народ із ближнього села на прощу до скиту благочестивого, що на пригорі стояв через долину. Побачивши Дон Кіхот чудернацьке одіння покутників, не пригадав навіть, що йому не раз довелось таких зустрічати, а уявив собі, що то знов якась пригода трапляється - і кому ж, як не мандрованому рицареві, годиться в неї кинутись. Як же постеріг фігуру під чорним запиналом, що ті люди несли, то ще дужче в думці своїй упевнився, бо гадав, що то якась знакомита сеньйора, котру ці гультяї та розбишаки безенні ґвалтом схопили. Скоро та думка в голові йому шаснула, підскочив він жваво до Росинанта, що пасся тут же недалечко, зняв із сідла щита й вуздечку, загнуздав його і, попросивши в джури меча, сів верхи, нахопив щита на руку та й промовив до всіх присутніх зичним голосом
- Тепер, чесне моє товариство, ви всі розумієте, як то важливо, що є на світі люди, що присвятили себе мандрованому рицарству. Тепер, кажу, ставши самовидцями визволення сієї полоненої сеньйори, ви розумієте, якої поваги й пошани варті мандровані рицарі.
По сім слові стиснув коня п'ятами (бо острог не мав) і повним галопом, бо на всім протязі цієї правдомовної історії Росинант інакше й не бігав - повним, кажу, галопом рвонув на покутників, хоч як стримували його каноник, парох та цилюрник. Шкода було їхньої мови, шкода було й Санчового гукання
- Куди ж ви, пане Дон Кіхоте Яка то нечиста сила підбурила вас проти нашої католицької віри Та гляньте-бо краще, нехай мені те та се, коли то не покутники на прощу йдуть, а на ношах несуть Образ [327] Святий Діви Нашої Пренепорочної. Зважайте, пане, що робите - от уже воістину сам не відає, що творить!
Та даремне розривався Санчо, Дон Кіхот його зовсім не чув, захоплений думкою якнайшвидше добратись до балахонників і визволити тую закутану в чорне сеньйору; та хоч би був і почув, то все одно не спинився б, самого короля не послухав би. От ізблизився він до процесії, спинив Росинанта, що й сам уже перепочинку ждав, і крикнув хрипким од збурення голосом
- Гей, ви, що не з добра, мабуть, позакутували собі обличчя, стійте і слухайте, що маю казати!
Ті, що несли фігуру, спинилися перші, а один із чотирьох причетників, що
Останні події
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”