Завантажити

Приблизно в цей же час у Гелуані перебував ще один українець Микола Сергійович Охріменко, який разом з своїм братом та матір'ю лікувався там. Про це я дізнався із «Спогадів про Лесю Українку» (Радянський письменник», 1963).
Мені вдалося розшукати М. С. Охріменка. Він працював у Ялтинському науково-дослідному іституті виноградарства «Магарач». У Миколи Сергійовича зберігся щоденник, який він вів у Гелуані. На одній сторінці розповідається про подорож братів Охріменків і мешканців готелю «Континенталь» до каїрського історико-археологічного музею «Булаг».
За порадою Лесі Українки, що екскурсію очолював Яворницький, який ще до цього бував у музеї разом з поетесою.
7 лютого 1910 року всі вирушили до музею. Дмитро Іванович ще дорогою почав розповідати про багатющі скарби, зібрані в цьому храмі культури.
По залах музею проходили поволі, бо екскурсовод намагався розповісти якомога більше. Ще не встигли дійти до якої-небудь статуї або вітрини, а Яворницький уже повідомляв, яку історичну цінність має той чи той експонат. Склалося враження, наче він сам роздобував і добре знав зібрані тут експонати.
8 пам'яті Миколи Охріменка залишилися казкові гробниці фараонів, саркофаги, мумії, стародавні статуї.
Коли зайшли в інший відділ, Дмитро Іванович сказав відвідувачам:
— Зверніть увагу — на кожній гробниці намальовано обличчя фараона.
Біля мумій зупинилися недовго. Вони справляли гнітюче враження. Це помітив Яворницький і сказав:
— Хоч і прикро дивитись на ці мумії, але майте на» увазі, що саме в Єгипті їх уперше навчилися робити і зберігати. Я, між іншим, теж мрію роздобути для свого музею-хоч одну таку дивовижну штуковину.
Кмітливий та наполегливий керівник нашої екскурсі? добився, щоб його екскурсантів повели у відділ музею, який охоронявся особливо ретельно. Там зберігалися дуже коштовні речі, виготовлені із золота та рідкісних діамантів..
У сусідньому відділі Яворницький показав своїм слухачам білосніжні статуетки богів, фараонів та зображення святих тварин.
У музеї пробули майже весь день. Нікому не хотілося розлучатися ні з чудовими експонатами, ні з екскурсоводом — знавцем єгипетської старовини.
Увечері Охріменко про все, що побачив у музеї, а також про талановитого оповідача, розповів своїй матері й Ларисі Петрівні. Вони обидві дуже, жалкували, що цього разу не змогли побути на цій цікавій екскурсії.
Пізніші дослідження стосунків Яворницького с поетесою свідчать, що ця зустріч Дмитра Івановича з Лесею Українкою була не першою. Знайомство з нею, напевне, почалося ще з Катеринослава, де свого часу жила сестра поетеса Ольга Косач-Кривенюк з своїм чоловіком.
1933 року Дніпропетровський краєзнавчий музей відвідав; письменник А. І. Костенко. Тоді він познайомився з Яворницьким і розмовляв з ним про Лесю Українку. Ось що пише А. І. Костенко:
«Незважаючи на дуже тяжкі обставини життя, що склалися для нього саме на той час, він залишився людиною» навдивовижу оптимістичною. За три дні, прожитих у нього, він показав та розповів мені надзвичайно багато цікавих: речей. Серед унікальних літографій, книг, гравюр тощо, на яких часто траплялись дарчі автографи видатних діячів, була фотографія Лесі Українки з її власноручним написом на пам'ять Дмитрові Івановичу про зустрічі в країні пірамід. Ось тоді він і розповів мені про знайомство з поетесою. Здається, двічі він бачив Лесю Українку в Києві. Один раз на вечорі літературно-артистичного товариства, а вдруге У Косачів дома, на Назарівській вулиці, куди він заходив До Олени Пчілки у видавничій справі. А ще один раз довелося бачити Лесю Українку, казав Дмитро Іванович, на Ка-теринославщині, коли вона на запросини кооператора Миколи Левитського відвідала разом із сестрою, здається, Ольгою, хліборобські артілі»51.
Читаючи твори Лесі Українки, я нещодавно натрапив ва цікавий документ — лист поетеси, в якому вона з великою теплотою й сердечністю згадує ім'я Д. І. Яворницького.
В листі від 15 лютого 1910 року з Гелуана до М. В. Кривенюка Леся Українка писала:
«Дорогий Михаиле! Вчора був у мене Яворницький, що ледве знайшов мене, бо шукав у пансіоні в Білінської,— казав, що це ви йому таку адресу дали, але це він, певно, щось наплутав, бо я ж усі свої адреси подавала додому і ви їх мали знати. Ну, та дарма, все ж він мене знайшов, і це дуже .приємно, бо взагалі тут не часто українця побачиш, а крім того, він видався мені симпатичним і інтересним чоловіком. Тепер він поїхав у горішній Єгипет оглядати тамошні руїни, а на повороті проживе тут з тиждень на нашій віллі .для відпочинку. Він завзятий дід — лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки не носило! Це в шістдесят52 літ і з ревматизмом! Ну-ну! Треба з ним ще раз в єгипетський музей поїхати—на «пані з золотим обличчям» подивитись (там е така одна красавиця). А поки що сиджу грибом і нікуди не рипаюсь...»53
Як видно з цього листа, Дмитро Іванович разом з Лесею Українкою

читати