Завантажити

інші штани. Потім, подумавши трохи, вирвав з блокнота аркуш паперу, щось написав на ньому і засунув цидулку в кишеню.
— Поїхали,— гукнув до лоцмана.— Поїхали до міста, а пізніше, годин через три, повернешся і забереш пана. Він дуже просив, щоб його не турбували: заснув козак...
До пізнього вечора лежав пан Магденко на узбережжі Дніпра без штанів. Прокинувся — лап, а штанів немає. Схопився за голову, та вже пізно. Дивиться: біля нього лежать вузенькі чорні штани. В них знайшов і цидулку.
«Шановний пане Магденко! — писав Яворницький.— Щиро дякую вам за те, що виконали свою давню обіцянку — подарували козацькі штани музею. Д. Я.»
Другого дня широкі червоні запорозькі штани були вже в музеї. Передбачливий Яворницький надрукував у місцевій газеті подяку панові Магденку за те, що він «з власного бажання» приніс у музей і подарував запорозькі штани.
Проводячи екскурсію по музею, Дмитро Іванович частенько розповідав історію придбання цих штанів.
— Гляньте! — казав він.— В оці штани влізе ціла гарба кавунів!
А на дозвіллі не обходив і подробиць.
— Магденко образився на мене, хотів був у суд подати, та побоявся: адже всі тоді дізнаються, що пан залишився на березі без штанів. Та й з газети люди вже довідалися, що штани пан сам приніс до музею як дар. Отже, судові тут і робити нічого було.
Тепер у музеї був жупан, якого Дмитро Іванович раніше дістав у князя Урусова, і штани — повний комплект одягу запорозького козака.
В архіві музею багато зберігається афіш, з яких видно, що Яворницький часто виступав з лекціями на концертах кобзарів, перед селянами, робітниками та вчителями.
Одного разу я спитав його:
— Скажіть, Дмитре Івановичу, ви свої лекції про запорожців читаєте по писаному, чи як?
Замість відповіді Дмитро Іванович розповів про один конфлікт з губернатором В. В. Якуніним. У Катеринославі зібралися вчителі земських шкіл. Вони забажали, щоб професор Яворницький розповів їм про славних запорожців. Для такої лекції треба було мати дозвіл губернатора. Довелося Дмитрові Івановичу йти до губернатора.
— Дозвольте мені прочитати для вчителів лекцію про запорозьких козаків.
Губернатор насторожився:
— Покажіть ваші тези, про що будете розповідати.
— У мене їх немає. Я ніколи не виступав за тезами.
— А як же ви без них читаєте лекції?
Дмитро Іванович розгорнув свого портфеля, витяг звідти широченні запорозькі шаровари й потрусив ними перед самим губернаторським носом:
— Ось мої тези! З них я читаю публічну лекцію. Губернатор здивовано вилупив очі на незвичайні «тези». Він не знав, як йому повестися,— дати дозвіл чи ні? Але Яворницький напосідав на своєму. Він доводив, що вже прочитав сотні лекцій з цими «тезами».
Повагавшись якусь хвилину, губернатор дав-таки згоду, але застеріг:
— Читайте, тільки глядіть, щоб у тих шароварах не було політики!
Але в своїх лекціях Яворницький завжди додавав щось таке, що губернаторові й поліції було не до смаку.
 
НАЩАДОК ЗАПОРОЖЦІВ
 
Ларивон Омелянович Подолинний, який жив неподалік від Д. І. Яворницького і весь час працював у музеї як слюсар, розповів, як йому довелося бути свідком теплої зустрічі професора Яворницького з відомим борцем Іваном Максимовичем Піддубним22.
— Дивлюсь, до моєї хати наближається велика, кремезна людина — в капелюсі, з палицею в руках. Порівнявшись з моїм будинком, незнайомий спитав:
«Скажіть, будь ласка, де тут живе професор Яворницький?»
«Ходімо, покажу».
Я повів незнайомого до професора. Натиснув кнопку. Біля дверей появився Дмитро Іванович. Він, напевне, чекав уже гостя, бо весело вигукнув:
«А, козарлюга прибув! Моє шанування!» — Обидва дружньо обнялись і тричі поцілувалися. В обіймах велетня Піддубного Дмитро Іванович видавався наполовину меншим. Це була радісна, бажана зустріч ученого з борцем.
І. М. Піддубного Дмитро Іванович добре знав, бо слава борця-чемпіона неслась тоді по всьому світі. Адже недарма його вважали за непереможного борця в світі.
Знав Дмитро Іванович і те, що І. М. Піддубний — нащадок запорозьких козаків.
Історія розповідає, що один з Піддубних бився у війську Петра Першого з шведами, в роду Піддубних і тепер згадують цього предка. Коли Мазепа пристав до шведів і вісім тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком пішли на з'єднання з військом Карла XII, козак Піддубний не захотів порушувати дану свого часу присягу і перейшов до росіян.
Дмитро Іванович вбачав у Піддубному справжнього звитяжця, що був гордістю нашої Батьківщини.
Гостював Піддубний у Яворницького кілька днів. Щодня вони вдвох ішли в музей, де Дмитро Іванович водив гостя по залах і показував йому старовину. Особливо затримувався він на історії запорозьких козаків. Будучи в запорозькому відділі, Дмитро Іванович ніколи не пропускав листа

читати