Завантажити

було. Коли аж через годину з Олексанрiвської улицi вилетiла митрополича карета, запряжена чотирма сiрими жеребцями, блискучими i гладкими, як печi. Професори стрiли митрополита, цiлували його в руку.

Два архiмандрити взяли його попiд руки i повели до конгрегацiйної зали. Митрополит був здоровий, кремезний дiд з червоним лицем, але, йдучи на сходах, вiн удавав такого в'ялого, такого старого, такого аскета безсильного, що, здається, його архiмандрити не вели, а мусили нести.
Митрополит вступив у залу. Студенти i хор пiвчих проспiвали "Царю небесний". Митрополит поблагословив членiв конференцiї i студентiв i потiм сiв на першому мiсцi. Вся конференцiя з кiлькох десяткiв духовних i свiтських осiб довгенько постояла, поки митрополит кивнув їм рукою сiсти. Архiмандрити i протоєреї сiли кожний по чину, неначе хто їм порозписував мiсця, а свiтськi професори, хоч далеко розумнiшi од них, тулилися позаду, як школярi. Секретар висипав на стiл бiлетiв, i митрополит почав викликати до стола студентiв. Вiн так тихо промовляв ймення, так розтягував слова, неначе зовсiм навiки спостився. Ректор мусив голосно промовляти тi ймення, обертаючись до студентiв.
Студенти почали виходити, брати бiлети i говорити, що кому припадало. Всi ченцi, й професори, й митрополит, здається, слухали, понагинавши голови. I на стiнах давня академiя дивилась на все те своїми тiнями, поважними i сумними. Але мало-помалу митрополитовi все те спротивiло: вiн позiхнув i почав жартувати, перериваючи одвiти студентiв i балакаючи про стороннi речi. Голос його був тодi i зовсiм не слабий, не аскетичний: вiн реготався зовсiм по-людськiй.
- Ану, виходьте екзаменуватися, мої земляки! Гей, туляки! Виходьте! - викликав митрополит вже не по списовi.

На середину зали вийшло чоловiк п'ять студентiв i мiж ними, як колос родоський, Воздвиженський.
- О! - промовив митрополит до Воздвиженського. - Одвiчай ти поперед усiх.
Воздвиженський взяв бiлет, йому вийшов Гегель. Вiн почав розказувати його систему, дуже темну, i почав збиватись.
- Годi, годi! - промовив митрополит. - А розкажи, як учив Гегель про Христа i християнство?

Воздвиженський почав розказувати, що Гегель мав фiлософiю за найвищий ступiнь абсолютної iдеї, що релiгiю вiн ставив нижче, а Христа мав за чоловiка, котрий перший на свiтi зрозумiв собi тосамiсть бога з чоловiком, i почав знов збиватись.
- Ну, чого ж ти плутаєшся? - смiявся митрополит. - Адже ж Гегель був єретик?

- Єретик, ваше високопреосвященство, - потакав Воздвиженський.
- Значить, вiн був дурень!
- Був дурень, ваше високопреосвященство.

- От i добре! За це одно я тобi запишу найбiльший бал. - I митрополит насправдi записав йому найбiльший бал.

- А молитву Христову знаєш? - питав далi митрополит.

- Знаю.
- От це найвища фiлософiя! А вашi нiмцi - Гегелi, Канти, Шеллiнги - все то єретики, все то легкодуми! - промовив митрополит, обертаючись до професора фiлософiї.
- Гегель був останнiй фiлософ iдеального прямування, - знов почав одвiчати Воздвиженський.
- Останнiй, - перервав його митрополит, - ну, слава тобi господи, що останнiй, i коли б їх уже бiльше й не було. I чи вмер уже?

- Вмер...
- Вiчний покой його душi, коли вона того заслужить, - промовив митрополит, засмiявшись, i за ним засмiялася вся конференцiя, а за нею i всi студенти.
I Кониський, моргаючи своєю бородавкою на носi з золотих рам, здається, смiявся своїм польським лицем з тiєї конференцiї. I Феофан Прокопович, з своїм матерiальним лицем i ситими губами, неначе смiявся разом з конференцiєю i студентами. А Петро Могила грiзно i гнiвно дивився на ту сцену, роблячи своїм аскетичним лицем великий контраст з академiчною конференцiєю. Його лице неначе зажурилося.

В той час ректор нагнувся до митрополита i почав йому шептати. То вiн хвалив Воздвиженського за його побожнiсть i розказував, що вiн дав обiцянку йти пiшки на богомiлля в Почаївську лавру. Лице митрополита просiяло. Вiн дуже ласкаво поглянув на свого земляка.

- Буде з тебе! Добре! Дуже добре! - промовив митрополит. - Ану, хто там iще. Прославляйся по-еврейськiй.

Студент узяв єврейську книжку i розгорнув хто його зна i навiщо. Вiн зовсiм не вмiв читати по-єврейськiй i держав книжку догори ногами.
- Ану, прочитай i переложи!
Студент мовчав. Професор єврейського язика приступив до його, заглянув у книжку i засмiявся.
- Вiн, ваше високопреосвященство, держить книжку догори. Певно, так трудно читати.
- А перевернiть йому книжку! Може, вiн i прочитає. Книжку перевернули, одначе вiн все-таки не прочитав. За його прочитав сяк-так його товариш.
- Що ж з тебе такий поганий гебраїст? А попробуй по-грецьки! - говорив митрополит. - А дайте i менi книжку!

Професор грецького язика подав митрополитовi грецьку книжку. Ректор i собi взяв грецьку книжку i хотiв слiдити за читанням. Але довго придивлявся i не мiг розiбрати i слова. Коли зирне вiн на листа, аж вiн держить книжку догори ногами. Йому стидно було перевернути, i вiн

читати