Завантажити

маю право. Слухай, Миколо! Ти знаєш, хто я був колись, ще там, у нашім селі?
Микола. А хто? Урвитель, забіяка.
Жандарм. Брешеш, друже мій. Я був чесний парубок, може, троха загарячий, запалкий. Але кривди я не любив, неправди не міг знести — і то було моє нещастя.
Микола. Було дещо й більше.
Жандарм . Правду кажеш. І я тобі зараз скажу, що ще причинилося до мого нещастя. Я полюбив отсю бідолаху, Анну, сироту, поштуркувану та кривджену нелюдами-братами. Ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. А ти, Миколо, ти до спілки з тими нелюдами вкрав мені те одиноке щастя.
Микола (зривається). Я? Вкрав тобі... (Хапає себе за голову.) Господи, що се зо мною? Чи весь світ догори ногами перевертається? Я, втоптаний у болото, обдертий з честі, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа — я, по-твойому, виходжу ще й злодієм?
Жандарм. Не хапайся за голову, Миколо! Адже твоє сумління само тобі каже, що моя правда.
Микола. Ні, брешеш. Я її не силував! Вона ще вдячна мені була...
Жандарм . Адже бачиш її вдячність.
Микола. Вороже, се ти її звів, одурив, причаруваві
Жандарм. Ти мав три роки часу причарувати її до себе. Чому сього не вчинив?
Микола.. Бо я не чарівник — ось чому!
Жандарм. Бо ти віхоть, а не чоловік — ось чому!
Микола. Хто віхоть? Я віхоть?
Жандарм . Авжеж не я.
Микола. Отже я зараз покажу тобі, що я не віхоть. Марш мені з хати! (Хапає його за плечі.)
Жандарм. (відтручує його). Іди спати, Миколо! Ти троха п'яний.
Микола. П'яний чи не п'яний, не твоя річ. Але ти мені геть із хати забирайся!
Жандарм. От же не вступлюся. Тут і заночую, коли мені схочеться.
Микола (лагідно). Вступися, Михаиле! Не доводи мене до лютості.
Жандарм (лагідно). І не доходи до лютості, небоже, се нездорово. А я справді у тебе заночую. А завтра оба разом поїдемо до міста.
Микола. Оба разом? Пощо?
Жандарм (виймає папір і показує). Ади, знаєш отсей папір?
Микола. Чорти б його знали, а не я!
Жандарм . То зле, Миколо! Не вадило б тобі його знати. Тут і про тебе дещо написано.
Микола.. А що там про мене написано?
Жандарм . Наказ із суду, аби тебе приставити. Я ще нині маю його доручити війтові. Там знов на тебе в суді щось наговорили.
Микола.. Га. Юдо! Так ти знов з того боку підо мною риєш? Зовсім мене доконати хочеш? От же не діждеш! (Вириває йому з рук папір і рве на кусні.) На, маєш, маєш, маєш!
Жандарм . Дурню, і що ти зробив? Чи ти знаєш, що тобі буде за се?
Микола. Не мені, а тобі.
Жандарм . Ні, тобі! На, маєш раз! (Б'є його в лице.) Се на завдаток! На, маєш два! (Замахується.)
Микола (хапає карабін). На тобі також разі (Кидається на Михайла.)
Анна (кидається між них). Миколо, набік!
Микола (відтручує її). Ти сама набік!
Жандарм . Пусти його, Анно! Я його і так не боюся. (Хапає за карабін, хоче вирвати Миколі.) Пусти, дурню! З тим не жартуй!
Микола. Ось тобі мій жарт! (Пускає карабін, хапає сокиру і втоплює в груди Жандарм ові. Той падає.)
Анна. Господи! Що з тобою, Михаиле? (Кидається до нього.)
Жандарм (вхопився рукою за груди, з котрих бухає кров). А ее так! Нічого! Нічого мені не треба.
Анна. Кров! Кров! Ти ранений, Михаиле, забитий. Голубчику! Де рана?
Жандарм . Нічого, Анно, нічого! Се лиш жарт був. Троха поболить та й перестане. Годі, Миколо! Чого став та й трусишся? Дай руку!
Микола (кидає сокиру). Та... та... невже воно нічого?
Жандарм. (слабше). Дай руку! (Простягає йому закровавлену руку. Микола дає свою.) Спасибі тобі! Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів і сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася.
Анна. Михаиле, серце моє, скажи, що тобі? Де в тебе рана?
Жандарм . Кажу тобі, що мені зовсім добре. Навіть і ліків не треба! А ось і свідки! Ну, слава богу! Слава богу!
 
ЯВА ЧЕТВЕРТА
 
Ті самі, війт, Бабич, Настя, селяни.
Війт. Ген! А тут що такого? Хто тут галасує?
Настя. Ой лишенько! Шандар забитий.
Війт. Невже неживий? Миколо, Анпо! Що се таке? Говоріть, чого стоїте як остовпілі?
Жандарм (слабо). Пане війте! Дайте їм спокій! Вони не винні! Я... я сам...
Війт. А тобі що таке сталося? Пощо на себе руки наложив?
Жандарм . Так було треба. То моя річ... Анно! Миколо... бувайте здорові... і простіть. (Умирає.)
Анна (кидається до трупа). Михаиле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на світі зачну?
Микола. Анно, вспокійся, хіба ти не маєш для кого жити?
 
Заслона спадає

читати