Завантажити

де в лісі не напали та не відбили.
Микола. Господи! Що се зо мною діється? За що на мене така кара тяженька?
Війт (шкробаеться в голову). За форшпан, пане шандаре, тяжко буде нині. В кого є тягло, то всі потягли на заробок, то до латрів, то до кльоців. От хіба би його власні, Миколові коні взяти і в його сани запрягти.
Жандарм . А що ж, і се можна.
Війт. То тут може хто-небудь з вами присісти: буде кіньми гнати і потому приїде назад.
Жандарм . Дуже добре. Мені ще й так, мабуть, прийдеться сюди вернути, за спільниками шукати.
Війт. То ще й ліпше. Ану, куме Бабичу, ідіть та запрягайте!
Бабич відходить.
Микола (що досі сидів на ослоні та втирав руками сльози). Анно!
Анна (мое остовпіла). Чого тобі, Миколо?
Микола. У тебе чиста душа, невинна... Молись богу, щоб швидко й моя невинність виявилася.
Анна. Чиста душа... А хіба ж твоя менше чиста?
Микола. А господарства пильнуй! Небагато у нас тої мізерії є, то щоб і те не пропало. А на адукатів не траться, щоби мене боронили. Маю в бозі надію, що й без них мене отець милосердний із того нещастя вийме.
Анна. Га, коли так кажеш...
Микола. Так, так, так, не роби того. Здайся на бога.. А тілько... (Тремтить, його лице кривиться до плачу, руки судорожно обіймають її.) Анно! Аннице моя! Тілько ти... не забудь мене! (Утирає очі.)
Анна. Ну що ти, Миколо! Чи слід тобі при чужих людях плакати? Вспокійся! Бог нас не лишить.
Микола. Га, божа воля! Най він з усіма нами робить, що задумав. Ходімо, люди добрії (Цілує Анну і виходить, за ним Жандарм , війт і ін. Анна по його відході хоче кинутися до дверей і зупиняється, хапає себе за голову, відтак ламає руки.)
Анна. От тобі й ангели божі понад хатою перелетіли!
Заслона спадає
 
ДІЯ ТРЕТЯ
 
Місце перед коршмою. З правого боку сільська дорога, з лівого високий пліт, у глибині сцени коршма з широкою створеною брамою. Під коршмою ослони, коло плота грубі дерев'яні колоди, на яких можна сидіти.
 
ЯВА ПЕРША
 
Три дівчини виходять із коршми, по-недільному убрані.
 
Перша дівчина. Живенько, сестриці, живенько біжіть та скликайте парубків!
Настя. Дух святий з нами, кумочко! Кажуть, що його таки вішати будуть.
Обі жінки. Господи! (Хрестяться.)
Перша жінка. І хто би був подумав, що він душогуб! Такий тихий та смирний...
Друга жінка. Ой кумонько, чоловік усе чоловіком, а нечистий, бодай моці не мав, усякого підкусить.
Перша жінка. Ба, та чути, що там великі гроші у Абрамка забрали. Не знати, чи віднайдено їх?
Настя. Де там, ані сліду. Микола мовчить, як заклятий, не хоче видати спільників.
Перша жінка. От дурний! Ніби то йому що поможе, як він буде гнити, а ті уживати.
Друга жінка. Га, то у них уже такий злодійський закон, що один другого не сміє видати, аби і сам ось тут погибав.
Перша жінка. То кам'яні душі. Господи! І десь такі люди родяться, і материне молоко ссуть, і по землі ходять, і пісень співають!
Друга жінка. Ні, кумо, пісень вони не співають. Ніколи не співають. Хіба ти чула коли, щоб Микола співав?
Перша жінка. Та й справді! Відколи його знаю, то пісні я від нього ніколи не чула! Ото диво!
Друга жінка. Ну, а що ж його жінка? От іще бідна! Така молода, така красна і з такого роду славного! Адже про її вітця по всіх селах слава йшла. Перший багач був на весь повіт, і ліпотент громадський. А тепер ось на яке зійшла!
Настя. Ой кумонько! Не знаєте ви, що то за жінка.
Перша жінка. Ну, або що?
Настя (понижає голос, з притиском). Остатня!
Обі жінки (б'ють себе об поли руками). Що ви кажете?
Настя. Що чуєте. Адже ми близькі сусіди. То я ніби не вважаю, але все добре бачу, що у неї робиться.
Обі жінки. Ну, та що, що? Розказуй!
Настя. Та що вам розказувати? Гидко розказувати. Знаєте, з ким собі заходить? З шандарем. З тим самим, що її чоловіка до криміналу завдав.
Жінки. Господи!
Настя. Вона здавна з ним любилася, ще дівкою бувши. Він з того села, що й вона. А її брати силою ви дали за Миколу.
Жінки. Ну, се ми знаємо. Але з шандарем!
Настя. Він у неї два рази щотижня ніч ночує. Смерком приходить, досвіта відходить. Він, бачите, нібито за Миколовими спільниками пошукує. Мойому чоловікові сам так казав, аякже!
Жінки. Господи!
 
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Анна, жінки і Настя.
 
Під час тої розмови сцена звільна заповняється парубками і дівчатами. Вони стоять нупками, гуторять, сміються. Старші жінки і чоловіки одні проходять улицею, другі заходять у коршму або виходять із неї.
 
Анна (входить одягнена по-недільному, оглядається боязно і наближується до сидячих жінок). Слава Ісусу ; Христу.
Перша жінка (холодно). Слава навіки!
Анна. А не було тут?.. (Уриває і озирається.)
Друга жінка. Ви за своїм чоловіком озираєтеся? Ні, не було його тут.
Анна (обертається до неї залякана). За чоловіком? Ні, я не за чоловіком.
Настя (з ущипливим докором). А ми тут власне про нього згадували, кумо Анно, чуєте? Кажуть, що він дуже слабий.
Анна (мое непритомно). Слабий? Я не чула. А що йому таке?
Настя (так само). Та вішати його мають.
Анна (стрепенулася, а далі, бачачи, що Настя кпить в неї, відповідає

читати