Завантажити

також ущипливе). Вішати? Га, се така слабість, що я йому на неї не пораджу. Як завинив, то , вихай покутує.
Настя (відвертається від неї плечима, до першої жінки). А знаєте, там один чоловік із Непитова сидів із ним у одній казні, а тепер вийшов. То розповідав мо тому чоловікові. «Переказував, — каже, — з вашого села Задорожний: «Просіть там мою жінку, аби мене хоч раз відвідала. Нехай мені який крейцар передасть, чисту сорочку принесе. Та й нехай мені адвоката найме».
Анна відходить на вулицю і щезає.
 
ЯВА П'ЯТА
Ті самі без Анни. Парубків і дівчат сходиться більше. Гомін.
 
Перша жінка. Огидниця!
Друга жінка. Погане зілля!
Настя. Без серця вона! І відразу се було видно. Адже як його брали, то аби вам слово сказала, аби одну сльозу проронила, як чесній жінці годиться! Де там!
Перша жінка. Цікава я, за ким вона тут шукала?
Настя. Та за ним, за ним! За своїм шандарем.
Перша жінка. Ба, а він хіба тут є?
Настя. Нині я виділа його в церкві. Видно, що є.
Друга жінка. Та й мені здається, що я його бачила, як ішов до війта.
Настя. Вона, певно, ждала на нього в хаті, а не можучи діждатися, пішла за ним по селі шукати.
Друга жінка. Ну, сього би вже було забагато. Хіба би весь стид загубила.
Настя. А ви думаєте, що не загубила? Ану, побачите! Вона тут іще з ним і танцювати буде.
Жінки. Тьфу! Пек, осина!
ЯВА ШОСТА
 
Ті самі, музики, потім війт.
 
Гомін серед молодежі. Музики йдуть! Музики! Ладьте місце для музик! (Кілька парубків виносять підвищену лаву з коршомних сіней і ставлять знадвору під стіною.) Ось так! Тут буде добре!
Музики, — три селяни, один зі скрипкою, другий басом, третій з решетом, — входять, кланяються на всі боки, відтак вилазять на лаву, де їм тим часом поставлені стільці. Вони сідають і потягають смиками по стру ментах, трібуючи їх. Гомін довкола, сміхи, жарти. Сцена наповнюється.
 
Війт (виходить із коршми, грізно). А тут що?(Побачивши музику.) А ви що тут робите? Хто вам позволив?
Музики (встають, знімають шапки, скрипник говорить). Пане начальнику, нас закликали. Ми люди зарібни. Не наше діло питати дозволу. Нас закликали, казали що можна.
Війт. Хто вас закликав?
Скрипник. Та парубки, а хто ж би. Он Андрух, та Олекса,та Степан.
Товпа втихає. Три парубки виходять наперед і кланяються війтові.
Війт. А вам чого треба?
Перший парубок (кланяється). Та ми би просили, пане начальнику, щоби те позволили троха потанцювати. Нині пущіння, то вже остатній раз.
Війт (строго). А чий ти?
Парубок. Та Василя Півперечного, Олекса.
Війт. А був ти нині в церкві?
Парубок. Та був, пане начальнику.
Війт. А чув ти, що єгомость наказували?
Парубок. Та чув, пане начальнику.
Війт. А наказували вони вам на музику та на танці до коршми ходити?
Парубок. Та не казали.
Війт. Ну, а ви так слухаєте наказу?
Парубок (чухається в потилицю і всміхається). Та хто би там його слухав, пане начальнику! Наші єгомость старенькі, хіба вони знають, чого молодим потрібно? То вже як ви позволите... То від вас залежить, а не від єгомостя.
Інші парубки. Так, такі Ми вже пана начальника просимо дозволити нам.
Війт. Не дозволяю! Не можна.
 
ЯВА СЬОМА
Ті самі і Шльома.
 
Шльома (вибігає з коршми з фляшкою і чаркою). Як то не можна? Чому не можна? (До парубків.) Ні, ні, не бійтеся, пан начальник жартують. Чому би не було можна? (Наливає чарку.) Ну, пане начальнику, дай вам боже здоровля!
Війт. Ні, Шльомо, раз тобі сказано, що не можна, то не можна. А випити вип'ю, бо щось мене в трунку млоїть (п'є), і заплачу тобі, але танців ані музики мені не сміє бути.
Шльома. Але ж, пане начальнику, ви не маєте права мені заказувати. Се мій заробок. У мене є патент.
Війт. Патент? Який патент?
Шльома. Як то який? Цісарський патент. з печаткою! Ось дивіть! (Витягає з-за пазухи папір, зложений удесятеро, і подає його війтові.)
Війт (незручно розвиваючи папір, обзирає його на різні боки, очевидно, не вміючи читати, а відтак віддає жидові). Та коли так, коли маєш патент, то інша річ. То вже не моя власть.
Шльома. А видите? Чи я не казав, що музика буде? Ну, хлопці, чого стоїте? Беріться до дівчат! Адіть, як вони нівроку настроїлися танцювати. А ви, музики, вип'єте?
Музики. Ба, та нам так і належиться.
Басист. Сам бог приказав.
Шльома(частує їх). Ну, пийте ж, пийте, а грайте добре!
Музики. То вже наша річ.
Війт. А пам'ятайте мені, аби все порядно, без образи божої.
Шльома. Чуєте, що пан начальник каже? Без образів божих!
Війт. А скоро сонце зайде, зараз мені перестати і додому розходитися. Я тут присяжного пришлю, аби ніхто не смів...
Шльома. Пощо, пане начальнику? Пощо присяжного трудити! Хіба я сам не знаю, що належиться? Як прийде той час, то вже я сам їм скажу, що треба перестати. Ну, ну, бавтеся! А ви, пане начальнику, ходіть зо мною, я вам маю щось дуже ладне сказати. (Тягне його до коршми.)
 
ЯВА ВОСЬМА
Ті самі без війта і Шльоми.
Юрба розступається, прочищуючи місце посередині. Старші чоловіки і жінки засідають то коло музик, то попід стіною на ослонах, то на колодах. Діти вилазять на

читати