Завантажити

бавитися. А ви, пане шандаре, не противтеся дітвакам. Самі бачите, вони то не з злого серця. Ну, музики, ну, грайте!
Музики грають; звільна, мляво починаються танці. По якімсь часі Жандарм з Анною знов пускаються в танець. Нараз на півтакті музика уриває, пари, крім Жандарм а і Анни, стають мов вкопані.
 
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
 
Ті самі, по хвилі Микола.
 
Музики і часть танцюючих бачать Миколу, ще заким він появився на сцені. Жандарм і Анна обернені до нього плечима.
Жандарм (тупає ногою). До стосот кадуків! А се що знов? Чого ви урвали? Гей, музики! Ви хочете...
Музика мовчки показує смиком.
Жандарм (обертається, побачив Миколу). Га, а се що?
Микола (в кожусі, оброслий бородою, з вузликом на плечах входить і кланяється народові). Слава Ісусу Христу!
Всі. Слава навіки!
Анна (побачивши його, скрикує). Господи! Пропала я! Микола!
Микола (всміхається сумовито). А що бачу, і моя жінка тут. Ото добре. І ви тут, пане шандаре? Та, бачу, я вам забаву перервав!
Жандарм . Ну, як ся маєш, Миколо? Що з тобою чувати? Пустили тебе?
Микола. Та, богу дякувати, пустили.
Жандарм . Дуже мене то тішить. (Підходить і подає йому руку.) А знаєш, кому за се маєш подякувати?
Микола. Та відки мені знати? Хіба мені там скажуть? Прийшли, створили казню, казали забиратися, та й по всьому.
Жандарм . Мені маєш подякувати.
Микола. Тобі? А то як?
Жандарм . Бо я таки віднайшов правдивого убійцю. Та й то не одного, а цілу кумпанію. Не нині, то завтра їх арештую. Коштувало се мене труду, то певно. Був чоловік і в такім, що мало сам головою не наложив, ну, але, знаєш, як я тебе арештував, то так мене щось коло серця почало нудити. Все мені здавалося, що ти не винен і будеш думати, що я тебе доброхіть у біду ввалив. І я не міг спочити, поки не натрафив на слід убійників.
Микола (кланяється йому). Най тобі бог заплатить за все добре, а за зло... (Глядить з докором на Анну.) Злого най вам бог не пам'ятає!
Жандарм (сміється). Ну, злого! Так багато злого я нікому не зробив. Мені, може, дехто більше зробив злого, а я нікому не випоминаю.
Микола (поспішно). Я також ні, також ні! Хорони господи! Що там випоминати!
Жандарм . А я от нині твою господиню ледво витягнув силоміць із дому, аби троха провітрилася та м'іж людей показалася.
Микола. Спасибі, спасибі тобі, що хоч ти за неї дбав. Чув я там, у тім пеклі, чув, як ти її дозирав. Спасибі! (Кланяється.) Ну, Анно, а ти що так стала, мов осуджена? Чому не вітаєшся зі мною?
Анна. Будемо ще мати час вітатися. Що тут, перед усіми людьми?
Микола. Правда, правда. Се домашнє діло, ніщо його перед людьми показувати. Ну, так ходімо додому. В ласці божій оставайтеся, добрі люди! (Кланяється і пускається йти. Анна за ним.)
Жандарм . Миколо, гов! А постій-но!
Микола (озирається). А чого тобі?
Жандарм . Ба, а мене не кличеш до себе? Адже ж нині празничний день, треба його якось обілляти. Го, го, не думай, що се тобі так увійдеться!
Микола (заклопотаний). Що ж, коли твоя ласка... А я, правду кажучи, не думав...
Жандарм . Де ти в своїм житті коли що думав! Усе другі за тебе думали. Так чекай же, не знаєш ти честі, то я тебе погощу. Гей, жиде!
Шльома (вибігає з порожніми склянками). Чого вам потрібно?
Жандарм . фляшку горівки, вишняку, що там ще маєш доброго, спакуй у кошик, а зараз! Плачу готовими.
Шльома. Ни, ни, чи я від пана постенфірера домагаюся? А куди тото відіслати?
Жандарм . До Миколи. А живо!
Шльома. Добре, добре! (Відходить до коршми.)
Жандарм (махає шапкою). Ну, люди, бувайте здорові! (Відходить.)
Настя (воркоче за ним). На зламану голову!
Музика. Парубки і дівчата знов лагодяться до танцю. Заслона спадає
 
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Хата Миколи.
 
ЯВА ПЕРША
Анна сама.
 
Анна (під вікном мотає пряжу на мотовило і числить нитки). Одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять. (Зупиняється.) Семий день уже його нема. Чень нині прийде. І боюсь його, і жити без нього не можу. (Мотає далі.) Шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять, двадцять. (Зупиняється, зажмурює очі і задумується.) Який страшний! Який грізний! А що за сила! Здається, якби хотів, то так би і роздавив Мене і того... мойого... халяпу. Поглядом одним прошиб би. І чим страшніший, чим остріше до мене говорить, тим, здається, я більше люблю його. Вся тремчу, а так і здається, що тону в нім, роблюсь частиною його. І нема у мене тоді своєї волі, ані своєї думки, ані сили, ані застанови, нічого. Все мені тоді байдуже, все готова віддати йому, кинути в болото, коли він того схоче! Ах! (Мотає далі.) Двадцять і одна, і дві, і три, і чотири. (Зав'язує пасмо.) Та й чи ж не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу. Присягу для нього зламала. Сама себе на людський посміх віддала. Ну, і що жі Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга. (Мотає.) Одна, дві, три, чотири, п'ять, шість...
ЯВА ДРУГА
Жандарм і Анна.
 
Жандарм (входить). Добрий день, Анно! Ти сама?
Анна (випускає з рук мотовило і

читати