Завантажити

такої річі просить? Та то певно, що він просьби не послухає. А ти остро до нього!
Микола. Ой кумочку, боюсь я його! Страшний він такий, як кат.
Бабич. Фе, куме! Ти ж чень не дитина. Чого тобі боятися? Адже він тобі нічого не може зробити!
Микола (випростовується). Та то правда! Чого мені його боятися?
Бабич. Ти йому погрози, що підеш до суду на скаргу, що він тобі жити з жінкою не дає.
Микола. Та то правда! Адже і над ним є старший! На скаргу!
Бабич. Що в цілім селі соблазнь робить, сором на цілу громаду.
Микола. Га, таже за се тяжка кара!
Бабич. А ти думав як? Зараз його відси перенесуть!
А ти вже собі потому з жінкою даси якось раду. Коби .лиш його відси мара взяла.
Микола. О, певно, що з нею я собі пораджу. Адже ж ви, сус.ідоньки, знаєте, яка вона була добра, щира та вірна, заким його зла доля на мій дім навернула! До рани можна було її приложити, не то що! (Плаче.)
Настя. Ти, куме, його до хати не пусти, ось що! Двері йому перед носом замкни. Ціпом по голові заїдь. Так би я на твоїм місці зробила!
Микола. Так, так, так! Ціпом по голові! Мундур на камаття! Нехай мене скаржить! Я вже буду знав, як боронитися!
Бабич. Нас, куме, на свідків клич. Ми посвідчимо, ЯК вони з тобою обходилися!
Селяни. Так, так! Усі посвідчимо! Його зовсім зі служби проженуть, а тобі нічого не буде!
Микола (схапується). Добре! Все зроблю, візьму на відвагу. Або що, хіба я не чоловік, не господар? Ану, випиймо, сусіди! Біг заплатить вам за раду. Побачимо, хто тут буде старший. (П'є і частує їх за чергою.)
 
ЯВА ДРУГА
 
Ті самі. Входять Жандарм і Анна.
 
Жандарм (трохи підпитий). Го, го, го! А тут що? Празник якийсь, комашня чи поминки?
Микола. Та поминки, поминки справляю.
Жандарм . А по кім?
Микола. По собі самім. По своїй честі, по своїм супокою, по своїм житті.
Жандарм (Іде до столу — люди розступаються перед ним, він сідає. Анна також сідає на припічку). Ага, ти, бачу, вже троха теє... язиком путаєш!
Микола. Як то путаю? Я не путаю, я правду говорю! То ти, Михаиле, моє життя попутав, так що й кінця не найду.
Жандарм . От, Миколо, не молов би-сь дурниць, та й ще при чужих людях, а радше частуй гостя.
Микола. Ой участував ти мене! Не такого ти частунку від мене варт!
Жандарм (схапується і підступає до нього). Що ти говориш, що? Якого частунку?
Микола (плює йому в лице). Ось якого, коли хочеш знати.
Жандарм (б'є його кулаком у голову). Ось тобі за це!
Микола падає на землю. Люди кидаються до Миколи, Анна до Михайла.
Анна. Михаиле, вспокійся, що ти робиш?
Жандарм. Я спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе не дам! Не бійся, се йому не пошкодить. Троха свічки в очах стали, але се байка. Протверезиться швидко. А я й так хотів із ним розумне слово поговорити.
Микола (з трудом підноситься, його садять на лаві), Так ти ось як мені платиш за мою доброту?
Жандарм. Не за доброту, Миколо! За доброту гілько бог заплатить. А я за дурноту. За те, що ти плюєш на цісарський мундур.
Микола. Я не на цісарський мундур плюю, але на того огидника, що ганьбить образ божий. Ти його знаєш? Михайла Гурмана!
Селяни. Так, так!
Жандарм. (гне в собі злість). Знаєте ви що, панове свідки, я тут хочу з Миколою розумне слово говорити. Вас тут не потрібно. Може б, ви пішли собі до дідька?
Микола. Ні, сусіди! Сидіть, не відходьте! Я вас прошу. Я вас тут запросив, він не має права вас виганяти.
Жандарм. (зіскакує і хапає за карабін). А я вам кажу, п'яниці погані, геть відси! Хто зараз не вступиться, той ось тут кольбою в груди дістане. Марш!
Селяни і селянки сквапно виходять. Декотрі хрестяться і плюють.
 
ЯВА ТРЕТЯ
 
Микола, Жандарм і Анна.
 
Микола (прискакує до нього). Яким ти правом смієш моїх гостей з моєї хати виганяти, га? До тебе прийшли? Твою горівку пили?
Жандарм. (відтручує його набік). Мовчи, дурню! Слухай, що я тобі буду казати. Сідай ось тут!
Микола неохітно сідає.
Слухай, Миколо, що ти собі гадаєш?
Микола. Як то що?
Жандарм . Чого ти сам собі шкоду робиш? Роботу докинув, господарство занедбав, коні продав та все тілько з п'яницями водишся та своє добро розкидаєш? Чи то ладно так, га?
Микола. Ладніше, ніж чужу жінку на гріх наводити.
Жандарм . Миколо, Миколо, не повинен би ти й згадувати про те.
Микола. Он як! Не повинен і згадувати про те, від чого серце рветься і голова тріскає? Спасибі за ласку. А скажи ти мені, Михаиле, про що я маю згадувати? Для кого маю дбати? На кого робити?
Жандарм . Хоч би на себе самого.
Микола. Не бійся, на себе самого я дбаю! Продаю, роздаю, розкидаю, пропиваю те, що мені непотрібне, а беру лиш те, що мені потрібне. А потрібне мені тепер лиш одно — ось що! (Телепає фляшкою.)
Жандарм . Фе, Миколо, стидайся!
Микола. Я маю стидатися! Ха, ха, ха! А ти стидаєшся? А отся негідниця стидається, що по селу раз у раз з тобою волочиться? Ви маєте стид?
Жандарм . Зась тобі до нас.
Микола (зривається). Кому зась? Мені? А ти хто тут? Яке ти право маєш мені заськати?
Жандарм. (силою саджає його назад). Ну, ну, не решетися! Я тобі скажу, яке я

читати