Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

на спокiй, хоть чув, що йому щось пiд горло пiдступає, немов хоче його удушити.
- Треба! Треба! Не питай! - кричав Готлiб, шарпаючи його. - Давай швидко, у тебе їх i так много! Давай!..
Готлiбiв голос урвався. Герман поглянув на його лице, в його очi... Боже! Що за дикiсть, що за страшна жадоба! Йому стало страшно i мерзко, немов се не власна його дитина, а якийсь гад дотикається тiла. Зачудування перейшло в гнiв. Вiн одним замахом вiдопхнув сина вiд себе так, що той, хитаючись, покотився в кут к стiнi.
- Що, - крикнув тепер Герман, дрижачи з гнiву, - ти вiдки? Що ти за один? Чи так ся до тата з просьбою приходит? А, ти смiєш на мене руку пiднiмати? Не знаєш, що в письмi написано: "Усхне рука, котра пiднiмався на батька!" I ти за грiшми? Зараз кажи, нащо їх тобi?
Готлiб, як упав на канапу, так-таки i лежав, не кажучи i слова. Вiн раз тiльки поглянув на батька, але таким ненависним, злобним, затятим поглядом, що Герман замовк i, сплюнувши та пройшовшися два-три рази по комнатi, сiв назад до роботи, не звертаючи уваги на сина.
Настало полуднє. Служниця ввiйшла i звiстила, що обiд готовий.
- Їсти пiдем! - обернувся остро батько до сина. Готлiб, не кажучи слова, встав i пiшов до обiду. Вiн їв своїм звичаєм, багато i пажерливо, - але се не дивниця була Германовi. Дивниця була йому тiльки то, що Готлiб з такою жадобою випивав склянку за склянкою вина, котре стояло на столi. Герман бачив, як Готлiбовi очi розгорялися чимраз дужче, грубi, вишневої краски губи рушалися, але нi одно слово не виходило з уст. Бачилось, Готлiб бесiдував, радився сам з собою не чутним нiкому голосом. Батько зразу хотiв заборонити йому пити так багато, але далi подумав собi: "Нехай, - швидко засне, то i перейде все". I дiйсно, Германовi недовго прийшлося ждати. Ще за обiдом сон зло-мив Готлiба, вiн перевернувся на софку i захропiв, розкинувши руки i ноги i широко розтворивши уста. Вiн лежав так перед Германом недвижний, тiльки губи раз в раз шевелилися, немов таємнича нарада з самим собою не переставала i у снi.
III
Сонце похилялося з полудня. Його гаряче промiння сипалося iскристим градом на Бораславське узгiр'я, розсипаючись по сугорбах сiрої глини, видобутої з глибочезних ям, розпалюючи тонкi дротянi линви, навиненi на корбах, заламуючись i мигтячи всiми фарбами веселки на калюжках та потiчках, котрих стухла, болотниста вода покрита була зверху густою, пливкою нафтою. Ясне, погiдне небо горiло над гарячим Бориславом i виглядало так само сiро, як цiла зруйнована околиця. Вiтер нi разу не шевельнув воздухом, не повiнув холодом, не розсiяв важкого, густого сопуху, що, виходячи з ям, з глини, з потокiв, з брудних магазинiв, залягав хмарою над Бориславом, спирав дух в грудi. А ще гори, обрубанi з лiсу, покритi голими стирчачими пеньками або зовсiм вигорiлими шутроватими та к.чмеїiястiїмп галявами, доповнювали сражения того сумного краєвиду. Голоси, що рано розлягалися i зливалися в один безмiрний гамiр, заповняючий всi закамарки Борислава, - тепер змовкли. Якась сонна мертвота залягала довкола. Тiльки рiпники в своїх зароплених сорочках, самi заропленi по очi, лiниво поверталися коло ям, крутячи корбами, та теслi цюкали рiвностайно своїми топорами о дерево, мов великi жовни. Всякий рух, який видно було довкола, всякий голос, який мож було учути, - iсе нагадувало радше повiльний, сонливий рух та туркiт величезної машини, тiльки що колеса, зубцi, загачки та шруби тої машини були живi люди з тiлом i кров'ю. Думка, не находячи нiчого принадного нi поверх землi, анi над землею, мимоволi ниряла в тоту темну, страшну глибiнь, де тепер, в тiй самiй хвилi, мучаться, працюють, риють тисячi людей, де кипить робота, оживає або завмирає надiя, бореться життя зi смертю, бореться чоловiк з природою. Кiлько сумних зiтхань, тривожних думок, гарячих молитов, п'яних викрикiв розлягається в нутрi землi, але наверх не видобувається нiщо, крiм удушливого сопуху, все пожирає земля, глибiнь, пiтьма, мов той старосвiтський божок власнi дiти. А сонце горить на небi, мов розпечена залiзна куля, i, ба-читься, навмисне силується якнайшвидше висушити всю силу, всi живi соки в тих чорних, послаблих рiпниках i в тих голих, обнищених з лiсiв, тiльки беззубими чорними пеньками наїжених горах.
Герман Гольдкремер не мiг нинi по обiдi i на хвилю заснути, - так зрушили його рiзнi враження нинiшнього дня. Вiн вийшов зi свого помешкання i пiшов на Новий Свiт, де було найбiльше i найбагатших його ям. По дорозi минав вiн багато чужих законiв, але не обзирався на них, силувався навiть нiчого не видiти, нiчим не займатися, бо чув, як всяка, хоть i найзвичайнiша рiч дивним способом тривожить його роздразненi нерви. Вiн був немов в гарячцi, коли всякий, хоть i зовсiм легенький дотик на болюче тiло видається хорому важким ударом. Герман сам не знав, що з ним сталося сьогодня. "Чи я мало спав, чи перестудився, чи що такого?" - воркотав вiн сам до себе, чуючи в собi тоту дивну, нечувану змiну. Йому здавалось iменно, що на все вiн нинi дивиться якимись новими



Партнери