Завантажити

все-таки якось швидше i веселiше збiгало серед смiху i жартiв других либакiв. Але не того бажав Герман. Вiн пiзнав цiну грошей в нуждi, пiзнав, що без них жити плохо, що вони однi можуть вибавити його вiд тої нужди, поганi i унижения, якi так часто мусить тепер терпiти. Поволi в його душi розгорялася стрiнiша, гаряча, слiпа жадоба грошей, заглушувала всякi другi чуття, закривала перед його очима всi завади i манила його тiльки одною метою - багатством. Вiн з тривогою берiг свої грошi, заощадженi в днях недостатку з Iцкового промислу, рахував їх щотижня, ховав як найдорожчу надiю i не проговорився о них нi перед одним товаришем, боячися, щоб вони не всилували його як-небудь пропустити їх. Але вiн знав, що грiш, лежачи, не росте, д^я того обзирався пильно довкола, ловив всякi слухи, розпитував незначно про кориснi гешефти. Гешефт незадовго лучився. Ряд почав будувати в Дрогобичi депо вiйськове i шукав пiдрядчикiв на рiзнi будiвничi матерiали. Часи були бiднi, пiдрядчикiв зголошувалося не багато, а ряд, хотячи приспiшити дiло, поставив легкi i кориснi вимiнки. Того тiльки треба було Германовi. Вiн нанявся достарчувати дерева i вапна, але його власних грошей на те далеко недоставало. Вiн крутився, мучився, кидався сюди-туди, але надармо. Посторонньої помочi годi було надiятись, i Германовi недалеко було до того, [щоб] стратити все дочиста та iти знов дибати кип'ячку до Борислава. Несподiвана, хоть i не зовсiм для нього щаслива приключка вирятувала його тим разом.
Жид, у котрого пробував Герман кiлька лiт, дiзнавшись, що його слуга, простий либак, взявся рядовi достарчувати матерiалiв до будiвлi, зразу ухам своїм не повiрив, вiдтак розсмiявся, вкiнцi, видячи, що Герман не на жарт таки заходиться коло роботи (i кавцiї кiлькасот гульденiв зложив, i дерева та вапна довозить), розлютився дуже на нього, чому йому того не сказав вперед, чого не пiшов з ним на спiлку i т. д.; а коли вкiнець Гермап зачав просити у нього позички кiлькохсот гульденiв, гнiв його дiйшов до того, що не тiльки вiдмовив грошей, але ще, вилаявши молодого спекулянта, вигнав зi своєї хати.
- Марш, забирайся! - кричав розлючений жид. - Хто знає, вiдки ти грошi взяв! Може, то крадене, ще менi бiда буде! Рушай, най тя на очi не виджу!
Герман забрав свої манатки i пiшов. Його не так дiткнула образа i погане пiдозрiння, як завiд i вiдмова позички. Що дiяти? Тут наставники наганяють, щоб швидко достарчувати всього, а тут нi за що нi матерiалу бiльше закупити, нi навiть фiри заплатити. Правда, матерiал i перевiз були тодi в дрогобицьких околицях вп'ятеро дешевшi против теперiшнього, але у Германа не було майже нiяких грошей.
Вiн задумався важко. Як на термiн не поставить усього, пропаде кавцiя, а тут i надiї нема на яку-небудь помiч.
Вже вечорiло. Забиралося на сльотаву, погану нiч. Гермап iшов, не думаючи нi о чiм, крiм свого "гешефту", не обзнраючись нi на пору, нi на погоду. В руцi. нiс невеличкий пакунок. Думки його, мов потривоженi воробцi в самотрiску, шибались в рiзнi сторони, шукаючи виходу. Холодний пiт виступав на лице, коли наверталась йому думка, що "прийдеся на все махнути рукою та й...". Махнути рукою на те, на чiм вiн довгi лiта будував всю надiю своєї будучностi! Нi, сього не буде! Вiн мусить найти ще спосiб, мусить щось придумати! Поволi стемнiлося, холодний дощ почав кропити в лице Германа. Дрiбнi, гризькi, студенi краплi упали так несподiвано на його розгарячене лице, що вiн в однiй хвилi зупинився i оглянувся довкола, немов пробуджений зi сну, пригадуючи собi, де се вiн i що з ним робиться. Аж тепер вiн нагадав собi, що його вигнано з хати, що треба шукати де-небудь нiчлiгу.
"Треба iти до шинку спати", - подумав вiн собi i оглянувся довкола, на якiм то вiн передмiстi.
- Та се Лан! - проворкотiв вiн сам до себе. - А я ту коли зайшов аж iз Зварицького передмiстя? Тьфу!
I вiн обернувся як стiй, щоб вернути на Зварицьке i пiти там на нiч до знакомого шинку, в котрiм звичайно збиралися либаки. Обертаючись живо на краю улицi, вiн в сумерках зачепив лiктем якусь людину i мало не струтив її до глибокого рову край дороги.
- A ruach an daanen tat'n arani - крикнув на нього дзвiнкий дiвчачий голос, i при тiм двi м'якi руки обхватили його руку так нагло, що вiн задрижав цiлим тiлом i мало що сам не стратив рiвноваги.
- Nu, wus is? - запитав вiн, обертаючися в той бiк, де грозило небезпеченство. Помимо неласкавих слiв, якими привiтала його незнайома людина, в голосi його не було нi гнiву, нi прикрої жорстокостi. Дотик м'яких рук зробив на нього якесь дивне враження; вiн сам не знав, що воно таке, i почав крiзь сумерки приглядатися незнайомiй особi.
Се була жидiвська дiвчина, лiт, може, коло двадцяти, повнолиця, чорноока, хоть i не зовсiм хороша собою. Подiбних лиць бачив Герман день-денно цiлi десятки на улицях, але тодi, вечiрньою добою, пiд влiяiiпям м'якого дотику її рук бачилось йому, що те лице якесь принаднiше вiд других, очi живiшi, голос приємнiший; одним словом, вiн став немов причарований i з глупою

читати