Завантажити

очима i що весь Борислав нинi для нього якийсь новий свiт. Що се мало значити? Чому, напримiр, худi, нужденнi, чорнi лиця рiпникiв, працюючих коло ям, нинi так глибоко щемiли в кого серцi, а звичайно навiть уваги його не звертали на себе? Чому їх порвана, перегнила, зароплена одежа нинi обходила його далеко бiльше, нiж груди воску, котрi вони раз за разом витягали з ям? Вiдки йому прийшла в голову думка, що тамтому в ямi мусить бути страх негарно сидiти в такiй глибiнi i в такiй задусi цiлих 6, а то не раз (в його ямах) i 12 годин? Що за невидима сила навернула йому на голову питання: як же то муситься жити дома тим людям, коли вони волять iти сюди за такий нужденний заробок та страшно бiдити? "Нужденний заробок!", "Страшно бiдити!"... Так, тотi iменно фрази, з котрих вiн не раз так їдко насмiхався, в котрих правду нiколи не хотiв повiрити, просунулися тепер через саму тайну глибiнь його душi, мов чорнi хмари, передвiсники бурi. Що сталося з Германом? Яким чудом приходить вiн до подiбних рефлексiй, вiн, твердий, практичний, вирахований Geschдftsmann, вiн, у котрого ставало на тiлько серця, щоб за найменше припiзнення, за найменшу недбалiсть, за найменше грубе слово навiть уривати своїм робiтникам з платнi? Вiдки вiн сам тепер приходить до подiбних думок? Хiба вiн не знає, що се все дурницi, dummes Zeug, як вiн сам звичайно говорив перед другими?
О, Герман знає все то дуже добре i тямить дуже добре свої власнi науки, але що ж, се була якась така погана хвиля, коли подiбнi думки шибнули йому в головi. Вiн старається насилу прогнати їх. Iдучи звiльна стежкою помiж ями, минаючи рiпникiв та жидiв, що з пошануванням кланяються "такому велике пан з нашi вiри", - вiн насилу хоче занятися рахунком, дiловою комбiнацiєю. Ось послiднiми тижнями ями принесли йому о 20 тисяч менше доходу, нiж звичайно, - в його касi починає показуватися недобiр, - робiтники коштують багато, бо косовиця настала, а тут контракт з рiзними фiрмами виходить. Правда, при належитiй натузi можна щедiгнати хибу, - треба лишень наняти бiльше робiтникiв i створити два закопи, котрi недавно мусив заперти задля недостачi рук. Але що ж, се також ризико. Ану ж в законах покажеться жила води, - а се рiч дуже легка, i так уже декуди сльозить вода в штольнях. Тодi пропала робота, i треба довгого часу, заким воду вичерпати. На нафту нiщо надiятися, бо i джерела вже майже вичерпанi, та й вона, впрочiм, не оплачується, не видержує конкуренцiї з заграничною. Лихо! От, якби так тепер порядну жилу воску надибати, то се би якраз помогло! Але тут Герман запинився. Його переслiдувала вже вiд тижня думка, що щастя починає вiдвертатися вiд нього, а тепер вiн знов щастя просить - о жилу воску! Пуста просьба! Жили не добуде, недобiр буде побiльшуватися, вода заллє закопи, контракт пропаде, все, що вiн через тiлькi лiта з такою мукою, грижею, працею i гарячкою назбирав i нагромадив докупи, - все пропаде, розслизнеться, розвiється, мов порох на вiтрi, бо щастя вiдвернулося вiд нього! Так, воно вiдвернулося, вiн отiм сильно переконаний. Вiн знає з досвiду, що поки чоловiковi щастя сприяє, поти тiло його сильне, мов залiзо, нерви твердi, мов сталь, думка ясна i певна себе, поти цiлий чоловiк подiбний до блискучої острої стрiли, випущеної з лука i з свистом летячої просто до цiлi. Герман був колись - недавно ще - такою стрiлою! Але нинi вiк не тойї Нинi вiн дразливий, зламаний, нинi грижа їсть його серце, травить його силу, мiшає його думку, - нинi щастя покинуло його, вiдвернулося вiд нього!
Такi невеселi думки шибали по головi Германа. Вiн i незчувся, коли став перед першим своїм законом. Кошара з дощок i рiзаних стовпкiв розсiлась над ямою, мов сiре циганське шатро, - всерединi було брудно i душно, хоть кошара не запиралася нiколи; всякого, хто знадвору входив до неї, сумерк хапав за очi; аж по довшiм часi можбуло до нього привикнути i розглянути добре все, що всерединi находилося. Герман увiйшов.
Рiпники iно що пополуднували i бралися до роботи, їх було чотири, самi молодi парубки. Один давно вже стояв при млинку i млинкував свiжий воздух до ями. Поки се не зробиться, не мож лiзти в глибiнь. Два другi приладжували третього, котрий мав спускатися вдолину. Вони оперезали його шлеєю попiд пахи i вiдтак причепили шлею до дротяної линви. Парубок, приладжений таким способом, стояв над ямою, не кажучи i слова.
- А що, чей уже мож спускати? - сказав один з тих, що його оперiзували. - Ану, Миколо, подай ему там оскарб i лiхтарню, - швидко, небоже.
- Ну, ну, нiщо квапитися, є час до вечора, - вiдповiв тамтой вiд млинка. На тi iменно слова Герман надiйшов до кошари.
- Так, так, є час! Поволеньки собi поводiтся! - крикнув вiн гнiвно. - Вже друга година, а ти ще наверха?
Рiпники не ужахнулися, не переривали своєї роботи при Германивiм приходi, нi один навiть не поглянув на нього. Микола рiвнодушно складав оскарб i мотику в бляшаний кибель, причеплений на кiнцi линви; Семен млинкував далi, хитаючися притiм на оба боки, мов п'яний, а Стефан причепив шнурок до

читати