Завантажити

висловлюючи згоду, але командир рішуче заперечив, наче передчуваючи негаразд.
Злетіли, відійшли від аеродрому в бік Анардари і почали крутити кола з малим креном. Все було, як завжди – правий розгорнув книжку, борттехнік, відкинувшись спиною на зачинені двері кабіни, закуняв.
Але звична ідилія тривала недовго. Може вертоліт, що сонно гуркотів, попав у низхідний потік, нерідкий у гірській місцевости, може стояче повітря сколихнула ланка «свистків» (винищувачів-бомбардувальників – прим. автора)… Раптом, під час чергового розвороту, вертоліт почав швидко завалюватись на правий бік, як корабель, що отримав пробоїну. Нахил стрімко зростав, командир зробив спробу вирівняти борт, але перестарався і гелікоптер завалився на другий бік з нахилом у 50 градусів. Командир знову смикнув ручку, вертоліт повторно ліг на правий бік. Далі – гірше. Вирівнюючи машину, командир взяв важіль на себе, вертоліт задрав ніс, командир посунув важіль вперед і кинув машину у стрімке піке. Тепер льотчик боровся зі стрибками тангажу. Машина застрибала по небу кульгавим коником. Борттехнік прокинувся і, наливаючись жахом, дивився на авіагоризонт, який то білів, то увесь запливав чорним. Командир вже безладно смикав ручку і совав ногами так, наче їхав на дитячій педальній машинці. Він почав панікувати, з під шолома по обличчю струменів піт. Борттехнік, бовтаючись у дверному отворі, зачепився поглядом за висотомір – та вони просто падали і за якісь секунди втратили півтори тисячі! До вершин Анардари лишалось зовсім небагато – ось вони, розгойдуються перед очима, стрімко виростаючи. Борттехнік висмикнув з-під сидіння свій нагрудний парашут і заходився чіпляти його на підвіску. Карабіни зривались у мокрих пальцях і парашут ніяк не хотів зростатися з тілом. «Ось він,…! – майнуло в голові. – І навіть не у бою!»
І тут у навушниках пролунав невдоволений голос правака.
– Припиняй буянити, командир! – сказав він. – Дай-но я…
Трьома простими рухами старший лейтенант В. вивів вертоліт із стану безладного падіння і перевів його в спокійний набір висоти.
– Почитати спокійно не дадуть… – буркнув він. – Візьми керування.
Після цього випадку борттехнік М. зафіксував у своєму записничку з дев’ятьма правилами ще одну заповідь: перед вильотом перевірити комплектність екіпажу.»

У певний час періоди служби мій і лейтенанта Фролова періоди служби збіглися. Гортаючи його записи, я шукав епізоди, по яких хоч приблизно можна було побачити ознаки історій, пам’ятних для нас обох. Здається, знайшов схожу. На момент прочитання перший варіант моїх спогадів вже лежав в Інтернеті. Користуючись нагодою, у другій редакції я поклав собі спершу передати Ігореву історію. Чим йому запам’ятався політ? Отже…:


«Дорогою на Турагунді пара сіла на 101-й майданчик (101-й полк, дислокований перед Гератом). Вимкнули двигуни, чекають, коли привезуть секретну пошту. Нарешті, пошту підвозять. Офіцер з портфелем посідає своє місце в салоні ведучого. Там сидить листоноша з Шинданду (точно, був один солдатик – прим. автора) з трьома паперовими мішками листів.
Екіпаж у кабіні, запуск двигунів. Борттехнік Ф. натискає кнопку допоміжного турбоагрегату АІ-98 (у народі – «аішка»). Позаду у хвостовій балці лунає гучне клацання і нічого не відбувається.
– «Аішка» згоріла? – припустив командир, майор Г.
Борттехнік стенув плечима.
– Ти мастило давно перевіряв? – спитав командир.
– Та вчора якраз, – звично збрехав борттехнік і поліз нагору. Доки він добирався правим бортом до аішки, командир, незважаючи на його значні габарити, пробіг по лівому і опинився коло капотів раніше борттехніка.
Борттехнік знітившись від неочікуваної жвавости майора, відкрив капоти.
Такої підлости він не очікував. Над мастиломірним склом, на заглушці горловини висіла ЗАВОДСЬКА СВИНЦЕВА ПЛОМБА! Інакше кажучи, крайній раз мастило було залите на заводі і на цей момент вийшло.
– Ну ти й фокусник! – вражено прокоментував командир наявну ситуацію. – «Вчора»!
Мастило на борту було і борттехнік швидко поповнив нестачу. Але, виявилось, при спробі «сухого» запуску згорів запобіжник на електрощиту, який знаходиться у хвостовій балці. Звісна річ, запасного запобіжника у борттехніка Ф. не було. Не було його і на веденому борті.
– Спробуй викруткою, – порадив командир. – І давай швидше, стирчимо тут, як дві тополі… Позавчора он трубопровід за 101-м рвонули…
Борттехнік взяв викрутку, піднявся драбинкою до лючка у хвостовій балці, сунув викрутку у контакти для запобіжника, але тримати рукою не наважився. Зліз донизу, крикнув праваку:
– Запускай!
Правак натис кнопку. У люці гегехнуло, викрутка з гуркотінням вилетіла у вантажну кабіну і підкотилася до ніг секретника. Він підняв її, з цікавістю роздивляючись малинове жало.
Борттехнік метнувся на ведений борт, який вже запустився і молотив, очікуючи ведучого.
– Давай, знімай свій запобіжник, я його до себе поставлю, - сказав він хазяїну борта, борттехніку Л.
– Хіба я хворий? – здивувався

читати