Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

підкидало, кінцівки крила тремтіли у лихоманці. Командир розвернув машину і ми вийшли з хмари зовсім низько над землею. В ілюмінаторі до самого обрію розкошував чи то голий степ, чи пустеля. Верблюжа колючка, перекотиполе шапками позначались на поверхні. Отакої! Ані моря, ані міста не видно. Дорогою їхав рейсовий автобус і це все, побачене мною. Не в’яжеться з таким рідним українським ім’ям – Шевченко. Якби не автобус, можна було б подумати, що пілоти заблукали у надхмар’ї і сіли в Афганістані. Типовий для тієї країни пейзаж. Для годиться я навіть перепитав: «яка це країна, люди?». Люди мовчали. Між іншим, туман густішав. Захотілось додому. Аеровокзал, схожий на автостанцію провінційного містечка, для очікування льотної погоди не здавався придатним. Екіпаж відвезуть до готелю, а нас? Але заправник качав гас у крила. Значить злітати можна.
Лайнер скоро котився доріжкою і, вивернувши на злітну смугу, без зупинки дав повний газ. Нижня молочно-біла межа спускалася все нижче, погрожуючи притиснути літак до бетону. Ось-ось заскрегоче кіль і викреше сліпучі іскри з непроникного гніту, і ми застрягнемо всередині захопленого негодою Ту, а небо тиснутиме зверху, допоки не луснуть під його вагою шпангоути салону. Що тоді робити?
Льотчики прискорили машину, вириваючи її з неминучого полону. Носове колесо пішло вгору і основні опори теж відчули полегшену крилами масу навантаженого металу. Відрив. Майже за мить ми занурилися у молочний коктейль. Де земля, де небо? Кінцівки крил ледве проглядають в обіймах повітряно-водяної суміші. Тільки пілоти по приладах «бачили» істинне положення літака відносно земної тверді. Перенавантаження не відчувалося, бо штурвал обережно взяли на себе, не так, як наші військові літуни – на межі фізичних можливостей. Тому до розпеченого сонячного диска машина піднімалася обережно. Командир вів її, як делікатну панночку за ручку. І ось верхня півсфера розчинила двері. В ілюмінатори увірвалися промені, примусивши сонячних зайчиків бігати обшивкою, стрибати зі спинки на спинку крісел.
Ешелон 10 000 метрів. Стюардеси крутили кола спідничок, снуючи між рядами. Це хвилини блаженного піднесення, про які мріяли всі мої друзі, мугикаючи популярну тоді пісеньку:
«Добрый день!» – шепну я стюардессе –
«Ну скажи мне, как дела?»
Незадовго до моєї відпустки слова цього шлягеру таємничо проспівав мені сусід по кімнаті Володя Яцюк. Останні (до своєї заміни) дні він, здається, тільки про те й думав, які слова прошепотіти на вушко цариці золотистих хмаринок, притиснувши її до запасного виходу лайнера. Літаючи на своїй хвилі, сусіда неодноразово вдирався до кімнати о другій ночі, тверезий і романтичний, тягнув з-під ліжка гармонь і втикав на весь модуль нашої:
«Очі сині, та й сині
Дала мати дівчині,
А навіщо давала, –
Та й не знала сама…»
Шия Володимира червоніла від напруги, на ній чітко проступала артерія, неначе шланг для подачі повітря під тиском. Він горланив, як реактивна турбіна. Задовольнившись співом, товариш залягав у тривожний сон. І дивно, що за нічні концерти ніхто ніколи не проклинав його. Хлопець не мав неприятелів. У принишклій кімнаті відбувалась матеріалізація садка вишневого коло білої чепурної хати, тину з глечиками, великих жовтих соняхів, обов’язково – ставка, булькатих жаб в ньому і криниці з журавлем. Вершина мрій Тараса Шевченка. Хоч усі ми були жителями міст і військових містечок, думки наші тягнулися до сільського затишку, у спокій теплої літньої української ночі.
Пам’ятаєте квітень 1986-го? Звісно ж, – катастрофа на Чорнобильській АЕС. Ми служили далеко від України, настільки далеко, що навіть брехня доходила до нас перебрехана найбрехливішими політбрехунами. Пішла проціджена інформація: для панічних настроїв причин немає. А Володимир відразу написав рапорт на позачергову відпустку (родина десь там, на Чернігівщині). Він летів додому, як на згарище, а я навіть не думав, наскільки серйозна небезпека іде від розкритого реактора. Міркував собі: якщо через будь-яку дрібницю кожен з нас битиме на сполох (в того син кашлянув, у іншого дружина зуби пломбує, у третього собака кісткою подавилась), то нікому буде служити. Даремно. Нескінченна брехня радянської влади висушила останні краплі довіри до неї. Омана розвіювалась, колос на глиняних ногах вже падав на наші голови.
Володька повернувся з відпустки, маючи аудіозапис дружини і доні. Кілька разів на день він крутив касету, жорстоко сумуючи. Цим записом починався і закінчувався день, як личить патріотові розплющувати очі під акорди державного гімну, і ними завершувати. Приятель крутив плівку для себе і для нас, підкреслюючи тим, що він не тільки солдатик у великій грі гігантів, але людина з особистою планетою всередині душі. Його люблять, чекають. Я напам’ять знав текст привітання, про те, як доця цьомає татка у щоку, а мамка у губи. І хоч нас це не стосувалося, своєю мовчазною увагою ми демонстрували повагу, або свою чоловічу солідарність. Кожен хотів мати таку касету, та не

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери