Завантажити

для них останнім. Висадивши десант, на зльоті попали під дощ куль від «сварки». Вирубало правий двигун, пошкодило гідросистему. Командир тягнув до бази, але головна гідравліка вийшла з ладу. Коли машина заходила на рівну ділянку поблизу поста, відмовила аварійна система. Перевернувшись, вертоліт впав і вибухнув.
1987 рік, передсвятковий день 7 травня. Поблизу Кандагару вибухнув у повітрі вертоліт, що перевозив одинадцятьох демобілізованих солдатів. Поспішали на свято у родини. До рідних вони доїхали, але у «цинках» і з запізненням.
Вертольотчики служили в Афганістані по року. Прилітали наступники, мінялися екіпажі. Багато хто встиг зробити два-три заходи на війну. І вони, політавши в горах кілька місяців, набували такого безцінного досвіду, який не купиш, не накопичиш за весь стаж у армії.
Широку кабіну з великими вікнами частково захищали навісною бронею. У багатьох випадках вона зберігала життя, бо моджахеди не лінувались дірявити небесний тихохід, небезпечний для них. Але броня з’їдала швидкість і маневреність. Дехто свідомо знімав листи зі своїх вертольотів.
Звернувшись до цієї теми, я перекопав інтернет-ресурси, знайшовши записи двох ветеранів, дотичних до роботи Мі-8 в Афганістані. Знову-таки, спершу звертаюсь до спогадів Ігора Фролова. Він просто «купив» мене своїм гумором. Читати подібні страшні історії легко. Тож, із задоволенням додаю до своїх розповідей трохи пригодницького шарму.
Таким був перший ознайомчий виліт вже знайомого нам бортача Ф.:

«Запустились, вирулили у непроникному жовтому поросі, запросились, злетіли.
– Сідай за кулемет, друже, – сказав командир. – Наберемо висоту, сядеш назад. Літаємо на максимумі, щоб «Стінгер» не дістав. Слава Богу, це наш крайній виліт, відпрацювали своє. Тепер ваша черга.
Висоту набирали із зусиллям. «Дохла машина» – кривився командир. Борттехнік з нагрудним парашутом сидів за кулеметом і дивився на жовту землю у запорошеному серпанку.
– Побачиш, якщо заіскрить внизу – доповідай, побачиш спалах – доповідай, побачиш димовий слід – значить пуск, побачиш сонячний зайчик – значить машина зблиснула склом, – бубонів командир.
Набравши 3500, вони вийшли поза зону, яка охоронялась і потяглись на північ, добираючи висоту по прямій.
– Тут кулемет не потрібен, – сказав командир. – Сідай на місце.
Борттехнік почав вилізати від кулемета. Розвернутись можливости не було – нагрудний парашут чіпляв кулемет і борттехнік розумів: якщо він зачепиться кільцем, то розкриттю парашуту у кабіні ніхто не зрадіє. Він трохи підвівся і заніс праву ногу назад…
Але поставив її не на підлогу, а на важіль шаг-газу (знаходиться ліворуч від правої чашки і дублює шаг-газ командира). Не зважаючи на те, що командир тримав свій шаг-газ, його розслаблена похмільна рука виявилась неспроможною зреагувати на несподіваний напад незрячої ноги борттехніка. Важіль смикнуло донизу, кут атаки лопатей впав, вертоліт провалився.
– … (оригінальне слово не відтворюю з огляду на його нелітературність), – спокійно мовив командир. – Прибери ногу, брат, – мені й так тяжко…
Судячи з несподіваної легкости в тілах, вони падали.
Борттехнік, у якого все зіщулилось від переляку, впершись лівим коліном, зіскочивши назад гепнувся на своє відкидне сидіння. Командир потягнув шаг-газ, притисли перевантаження, вертоліт затремтів і пішов вгору.
Деякий час мовчки закурювали.
– А все-таки, я заздрю борттехніку, – раптом вимовив правий льотчик і подивився на командира. – В нього аж два місця. Хоче тут сидить, хоче – за кулеметом.
– Але з іншого боку, – рік командир, – коли борттехнік сидить, як от зараз, на своєму місці, то при спуску на авторотації (аварійне зниження при непрацюючих двигунах) передня опора шасі, що знаходиться точно під сидінням, пришпилює борттехніка до стелі. Якщо ж він сидить за кулеметом – як на балконі, – то є мішенню для ворожих куль.
– Це точно, – погодився правий. – А якщо просто у скло влітає дурний орел, то борттехнік з проломленою грудиною валяється у вантажній кабіні. Та й у випадку покидання вертольоту ми з тобою вистрибуємо через свої блістери, а борттехніку треба чекати своєї черги, або бігти в салон до дверей.
– У будь-якому випадку не встигає, – кивнув командир. – Мабуть тому втрати серед борттехніків набагато більші, ніж у інших категорій льотно-підйомного складу…
– Ну все, командир, – сказав борттехнік. – Зупини, я просто тут вийду.
І всі троє засміялись.»

А так наші повітряні помічники розважались по ходу справ:

«Степ Ялан поблизу Герату. Пара «вісімок» повертається з завдання – завалили НУРСами кілька входів у кяриз – підземну річку, яка тягнеться до гератського аеродрому. Машини повільно пливуть уздовж кяризу, шукаючи, куди б ще пустити залишок ересів. Раптом дорогу ведучому перетинає лисиця – і не руда, а палева з чорним.
– О! Диви, диви, – кричить командир, майор Г., тицяючи пальцем. – чорнобурка! Лупи її, чого рота роззявив! Оце хутро буде.
Борттехнік відкриває вогонь з

читати