
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
рейс, на «війну» (бойову операцію), аби тільки здихатись дуроломства і самодурства, що є синонімами, та процвітає на обнесених колючим дротом територіях. Десь у глибині, тільки дуже глибоко, бійці були задоволені виходом в рейс.
А ті казанови, які вранці їхали мені назустріч… Про них можна не турбуватись. Законна родина вдома і тут така собі сурогатна дружина. На всіх війнах така любов практикувалася масово. Розчепивши теплі обійми «чекістки» (любов тягнула передбачувані витрати у грошовому еквіваленті чеками Зовнішпосилторгу), сановитий начальник попадав до накритого столу (це його вранішня гімнастика). А після служби вірний водій на зеленому рисаку фірми УАЗ, нічого не питаючи, доставляв тіло у… Як же називали ці модулі, де мешкали представниці слабкої статі? Ой, препогано називали! Хоча, треба відокремити службову і позаслужбову звитяги. Вони теж не без права на повагу за хоробрість, сумлінно виконаний обов’язок і врятовані життя, герой теж не без гріха.
Полковник Кучер Віктор Олександрович збалансував в тексті своїх спогадів роль жінки у складі контингенту. Правда не може бути однобокою. Вони – молоді і не дуже дівчата, так само витягували з того світу тяжко поранених, хворіли, горіли у збитих вертольотах, попадали під обстріли, ходили у рейди. Другий бік – мораль і обопільна відповідальність за не зовсім
моральні стосунки. Це таке, людське, і воно є не тільки на війні. Я знаю, що багато жіночого племені їхали до Афганістану починати нове життя, заповнити спустошену душу новим змістом. Хоча, теж хто як. Просто в наших умовах всі ті амурні справи були занадто відкриті.
Віктор Олександрович пише, що шиндандські військові лікарі під час його «каденції» (1981-1983 роки) пристойно і професійно навчились робити аборти. А я пам’ятаю, у роки з 1986 до 1988 начальник адміністративно-господарської служби так натренувався виписувати відрядження до Кабульського шпиталю (і та причина фігурувала у папері), що робив це між справами «лівою ногою». Життя брало своє. За цими словами тисячі ненароджених душ. Може б і їх зарахувати на бойові втрати?
Розвернувшись перед блокпостом (а далі мене все одно не пустили б), я втікав від сонця. За годину температура переходила поріг, коли молотити ногами пил можна лише під примусом не для покращення здоров’я, а суто для виснаження.
Цікавий епізод – добігаю до управління дивізії, а назустріч з воріт суне комдив. Статура генерал-майора Касперовича виділялася зростом і добротним кроєм. Георгій Павлович – еталон для генералів. І ось він біжить мені назустріч. З лівої руки скаче німецька вівчарка, теж не найменша серед своїх. Звісно, різниця у званні між зустрічними викликає напруження у молодшого. Я не міг не вітати командира такого рангу, але як? Зупинитись? Витягнутись перед ним у майці і шортах? Де ви бачили анекдотичнішу ситуацію? На обличчі Касперовича не ворухнувся бодай один м’яз. Я вляпався – мені викручуватись.
У голові ледве склались до купи слова привітання: «Здравія желаю, товариш генерал-майор!». Ану спробуйте вистрілити скоромовкою, враховуючи мої п’ять і його п’ять-шість кілометрів на годину.
Після кросу, якщо не сіявся дощ, а його ніколи не було чомусь, я намацував під ліжком шланг і йшов «кричати» (вода із свердловини холодна) на вулицю. Вважаю, що водними процедурами я допомагав остаточно прокинутись заспаним офіцерам. І це було прекрасно. Реально і переконливо душ після пробіжки подвоював сили. Не знаю, чому це я ніколи не практикував подібне після армії…
Організм вмикав усі системи, вимагаючи сніданку. Вітька був готовий до бою. Бігати ще так-сяк, а їсти його не треба було вмовляти. І ви знаєте, як статус міняє ставлення до простих речей? Скажімо, на строковій службі після тривалих вправ у стройовій та з піснею, ми були геть щасливі не знати такого задоволення на контракті. Але іноді прорізало утнути нашої української дорогою до їдальні. Неголосно, душевно, бо консерваторій ми не кінчали, українська пісня лунала над афганським камінням. Хіба це не свято душі?
Стосовно їдальні двоїсте таке ставлення. Знову-таки, порівняно з солдатською нормою, а особливо – складом і способом приготування страв, офіцерська їдальня вигідно виривалась уперед кроків на сто. Їж мовчки і задовольняйся. Теплим словом бажаю згадати цивільного спеціаліста на ім’я Олександр. А прізвище? Прізвище вилетіло. Він завжди радо вітав нас: «Що ви там, свєрчкі, свєрчіте?» От вже хто вигадливий був коло плити! Родзинок у рисову кашу сипоне, так зовсім інший смак. Саньку комдив Касперович завжди на бойові з собою брав. Хороша людина. Долоня невеличка, а руку стискав як лещатами. Достойний чолов’яга. І харчами він розбещував нас, як дідусь своїх онуків.
Крім основного меню додатково можна було попросити молочний суп. Я так написав, наче оцим «можна» ми користувались час від часу. Ні, ми перетворили його у щоденну норму. Офіціант добре знав наші смаки.
Ранок ще не закінчився. Постановка задач. На плацу вишикувані старші офіцери – керівники
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва