Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

дороги. Вертольоти розганяли по норах бороданів, піднімали поранених. Биті машини брали на буксир, якщо було за що там боротись. А ні, то їх просто штовхали з дороги, та так вони потім світили дірками з року в рік.
Капітан Ліпатов розповів дорожню пригоду на відрізку Турагунді-Шинданд… Власне, він сам мало що пам’ятав. Їхав з відпустки колоною. І сталося так – відстали наче. Потім вибух. Руками вперед він вилетів через лобовик. Ліворуч синхронно, бездушним мішком, «просвистів» водій. Отак парою й летіли. Тут частину «фільму» вирізано з пам’яті. Наступне, що він побачив – скеля. Задоволений роботою моджахед не поспішаючи зникає з кадру. Здається цілий, але краще трохи подумати, подивитись на кінцівки, – чи на місці вони, поворушити пальцями. От уже й солдат відкрив очі, теж думає. «Ти як, цілий?» Капітан намацав у боковій кишені пласку посудину. Запасливий! Він відкрутив кришку, зробив кілька ковтків і передав бійцю. Той відпив, не розуміючи, що в горлянку ллється коньяк. Так і сиділи ці двоє, пили, не закусюючи. Головне, думалось їм, що не валяються безпомічні, а самостійно і впевнено сидять на бетонці. А тому духові мабуть зараховано вантажівку і двох шураві, один з яких – офіцер. То нічого, хай тихо радіє. І добре, що на війні статистика іноді кульгала. Необ’єктивність у бік життя завжди вітається.
Чому і як вони відірвалися від «нитки»? Подробиці забулись. Унікальних історій, пов’язаних з автоколонами безліч, від дивовижних випадків порятунку до повного знищення колон, як у 1987 році під Карвангахом.
Пробігаючи повз машини, я бачив і чув саму правду життя. А почитайте книжки афганців-баталістів Верстакові, Проханова… З них можна зробити висновок, буцімто середньостатистичний водій сенс своєї роботи бачив у звитязі заради простого людського щастя афганського трудового народу. Вночі прокинеться і не засне, думаючи тяжку думу. Схопиться і рветься в рейс, щоб доставити зайвий мішок борошна багатодітній сім’ї. Неначе за кермом сидить не 18-20 річний юнак, а клон Павки Корчагіна. Забагато пафосу, та мало істини.
Насправді, як усі нормальні молоді люди, хлопці думали про дівчат, про кайф, про стареньку «Яву», залишену іржавіти в сараї, про нічні танцюльки, про колгоспну кукурудзу, яку треба обідрати, перехитривши сторожу, про горілку і перегар зранку, про головний біль, про вуличні бійки, про побиті і набиті ліхтарі. Їдучи на Кушку, екіпажі готували хитромудрі хованки для горілки, бо в один голос своє «не можна» рекли митниця, прапор, старлей і майор. Але ті самі прапор, старлей і майор, купуючи за 60 чеків пляшку, здогадувались, що вона доїхала у запасці, або у паливному баку автомобіля тієї самої колони.
На дверцята машин навішували бронежилети. Чому їх не надягали на тіло: вони так зручно зроблені маєчкою? А всьому причина – сонце. Кліматичні умови вимагали інших підходів до прописних істин. Коли на осонні шістдесят плюсом і більше, тоді скільки ж у кабіні? Зрозуміле риторичне запитання, відповіді на яке я не знаю. Багато там тепла. На металі кабіни можна засмажити яєчню – перевірено. Лізти у таку духовку не хотілось навіть у самій тільки панамці. Метикували, як зробити краще. І бронежилет працював на захист… тільки не з усіх боків.
Обличчя у всіх не кіношно-патріотичні, а нормальні такі мармизи. На них крізь вимушену недозрілу дорослість просвічує казна що: і відгомін безголового юнацтва, і напускна хоробрість. Хоча, їм вже не треба було вичавлювати з себе мужність. У рейсі все відкривалося, як воно є. Вони мусили бути мужніми. В дорозі багатьом доводилось вести вогонь, не зупиняючи руху. Одна рука на кермі, а вказівний палець правиці – на спусковому гачку. Одне око дивилось вперед, друге – вбік і вгору. Вони одночасно воїни, вправні водії і пацани з «мухами» в головах. Подвиг і дисциплінарний зальот – це дві природи одного єства. Одна вже встигла сформуватись, а друга ще не вмерла. Вдень будь хто з них міг поставити на кон життя, а ввечері наш герой слухав у виконанні молодшого товариша потішну чукикалку про дембель. І хай стережеться той «дух», який забувся, скільки днів «дідові» лишилось до наказу Міністра оборони.
Це так – життя у всіх його проявах, найкращих і найгірших. Врешті-решт, ми не на конкурсі виграли право служити там. Тож і влаштовували своє існування, хто як міг, щоб мінімально потерпати від негативу. Негатив – дуже похмурий супутник казенного життя.
Біг допомагав тримати організм в тонусі. Після пробіжки обов’язково холодний душ. І від постійного недосипу не лишалося слідів. Дарма, що пару кілометрів доводилось дихати вихлопами: відчуття бадьорости затушовувало залишки недобитої сном втоми. Як подумати, вояки з автобату воліли краще крутити «бублик», ніж тягнути рутинну лямку у частині. Командирам завжди є до чого прискіпатись: «Боєць, іди до мене!..» «Рядовий, чого сидиш?» «Зроби те…» «Принеси се…» «Рівняйсь! Відставити! Рівняйсь! Струнко! Відставити! Рівняйсь!...» Хай мене ріжуть – знову поринути у це! Більшість нормальних хлопців хотіли у

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери