Завантажити

довелося докладати зусиль розуму і серця, освідомлюючи Ясноликого з тим, що повідав епарх. Привідця племені — хай будуть довгими літа його — збудився, почувши привезені я Том вісті, й одразу ж, не гаючись, вдався до тих, що стояли при вході в намет.
— Бега Кандиха до мене.
Спішність та по забарилася передатись усім, хто виконував волю кагана, а через тих усіх — і бегові Капдиху. Сухий і зігнутий у дугу (ті, що знають його давно, заприсягтчся можуть: отак і ходить не розгинаючись) Кандих протюлачив до намету і, юркнувши крізь запинало, укляк перед своїм повелителем. Почав було виголошувати здравигю, не спускаючи з Баяна і пильного, і збентеженого, і поссиному вірного догляду, та Баян обірвав його на слові:
— Помер візантійський імператор, Кандиху. Настав час піти й сказати новому василевсові: авари, обіцяючись боронити обводи імперії, певні були, їм щедро плататимуть за оролиту на бородищах кров; крові пролито доста, а щедрот не бачимо. Турми і люд аварський знемагають у бідності. Коли імперія й надалі хоче мати аварів за содругів своїх і вірних охоронців землі, хай платить щоліта не вісімдесят, а сто тисяч золотих солід. Інакше змушені будемо брати собі живність силою.
Кандих не належав до тих, кому сказане треба повторювати двічі. Він знав, як непросто буде виторгувати в ромеїв зайві двадцять тисяч солід, та знав і те, що цього хоче, ба вимагає каган. А хто з аварів не відає: те, що велить зробити тобі вітець роду твого, належить зробити вдвічі ліпгпе, швидше і вправніше, аніж він того хоче; те, що повеліває в поході терхан, умри, а вволь його волю у п'ять разів ліпше і надійніше, аніж від тебе хотіли; коли ж повелівав тобі каган, за те передусім слід дякувати та й дякувати Небу, що удостоїло його повеління, а вже потім з власної шкіри випорснути, а вволити волю повелителя в десять разів ліпше і певніше, аніж він собі мислив. Тож Кандих скільки правився в оточенні достойного каганових сподіванок сольства, стільки й дошукувався, як йому повестися з новим василевсом Візантії, аби домогтися того, чого хоче повелитель. Думати про чемність із високотитулованою особою його, випробуваного на сольських перетрактаціях сла і достойного свого роду та племені асійця, вчити не варто, тому він давно і надійно навчений, а передбачити вивертні, що збили б із толку наймудрішого, не завадить. Новий імператор хоч і мало освідомлений у перетрактаціях, все ж ромей. Та й біля імператора завжди знайдуться такі, що їх треба стерегтись та й стерегтись.
Він і стерігся. Ходив, чемно нагадував про себе тим, від кого залежала зустріч із василевсом, і дослухався до розмов, що точилися під мідними воротами Августіона, канючив у придворних побачення і приглядався, вручав їм донатії і знов приглядався та мотав на ус те, що обіцяли, силився вловити одміну між сказаним і тим, що думали, коли казали. А настав день, коли покликали й веліли правитись імператора, таки схибив. Сам не відає, яка зла сила ккнула його за язик, одначе розмову з василевсом почав і похвальби: авари — найсидьніші серед усіх племен ойку”ни; вони давно і надійно зажили собі слави нездоланних |:м6жуть вийти на прю будь з ким; імператор Юстин Другій, певно, відає про те, отож, як і попередник його, пам'яатиме: полуночні обводи імперії підперті силою, на яку ожна покластися.
Казав і не зводив із Юстина Другого очей, а відтак не завірявся помітити: василевсові не сподобались його речі. Спершу тільки видивився підозріло, далі й зовсім почав врибирати недружелюбного вигляду. Довелося миттєво пеІфевтілюватись і міняти тон, ба саму річ: покійний імператор, мовляв, не помилився, залучаючи їх на свій бік. Колись корожі імперії племена — утригури, кутригури та й анти — погромлені обрами й перестали бути силою, що може по грожувати. Одне непокоїть кагана: крові во славу Візантії jffs скільки пролито, дуже можливо, що незабаром знову до|їедеться лити її, а винагорода за те мізерна. Роди аварські а з ними й турми знемагають від нестачі яств, каганові ледве посильно стримувати їх від спроб ходити й брати тоті яства силою і не тільки в сусідів, а й у самих ромеїв. То' му він вдається через нього, сла свого, до імператора з чолобитною: хай імператор зважить на нестачу яств і збільшить аварам данину за ревну службу на обводах до ста тисяч солід.
— А хто вам сказав, що ваша служба потрібна імперії? — заговорив нарешті імператор і тим поклав край аж вадто велемовній речі обрина.
— Як то? — Кандих скинув догори голову і тим неприродно випнув на виї кадик. — Ми укладали ряд, покійний імператор платив нам щоліта вісімдесят тисяч золотих солід...
— Тоді платив, як була в цьому потреба. Нині такої потреби немає. Авари повинні бути вдячні імперії за те що дозволила їм поселитися на своїй землі й мати жадану для кожного, хто звик жити трудом, а не розбоєм, змогу насолоджуватися супокоєм. Земля у вас е, і земля багата. Трудіться в поті чола свого на тій землі і матимете яства.

читати