Завантажити

скітниця в її руках, тож про подарунки мусить вести річ лише а нею. Ні, світ таки мудро влаштований. Навіть над крутопаддю відшукається стезя, що виводить на убезпечене місце Навіть у повній безвиході е вихід. Не став зволікати; відпросився із стрільбища й погнав
Гриваня до Данаї.
— Се правда, що повелівав Старк?
— А що повеліває Старк?
— Велить рихтуватися та правитися аж у ромеї.
Ані стверджувала, ані перечила. Дивилась замилувано і мовчала.
— Ти не хотів би так далеко від їздити? — поцікавилася зрештою.
— Ну чом же... Коли се конче треба, то поїду. Ось тільки... Чому так нагло і чому повелівав Старк?
— Се не Старк, се я повеліваю, Келагасте!
— Ано. Сам надоумив, тепер дивуєшся?
— Н-не розумію.
— Хто казав тамтого разу: не було б ворохобні серед мужів? Ось я й послухалася твоєї ради. А послухавшись, веліла саме тебе послати слом від дулібів. Повернешся з ромеїв зі славою — і заткнеш усім хавки. Чув, Келагасте коли побуваєш у ромеїв та підпишеш ряд із ромеями, даси мені привід і резон саме тебе поставити біля себе. Тоді ніхто не одважиться посилатися на твою молодість і перечити.
— А коли не впораюсь із тим, у чому покладаєшся на мине?
— Упораєшся. Князь Болот мац вже домовленість з імператором. Лишилося воїхати до нього та підписати — ото і все.
Пройшлася, вдоволена а чи потішена, і вже потім додала:
— Тільки ти ніде нікому ані слова про се, чув?
— Чую, княгине.
Мабуть, сподобалося величання. Підійшла, стала мало не впритул, дивиться пильно і віддано.
— Того, крім мене і тебе, ніхто не знає, навіть Старк. Се перша наша з тобою таємниця.
— А буде й друга?
— Ано, всього буде, коли правитимемо землею: таємниць, підступності, непослуху, ба навіть лжі. Чи ти не в родині чільного мужа жив, не відаєш про те?
— Мій вітець навчав нас бути насамперед правдивими. Мезамір лише до хитрості удався в розмові з аварами, а ба, чим поплатився за це.
Осмутніла на виду й замислилась. А помисливши, сказала:
— Коли б же й інші були благочестиві в ділах і помислах. А що лишається робити, коли вони не правду визнають, а лжу? Ну та... — осміхнулася, — про се потім. їдь, побувай між ромеїв, приглянься до них, сам завважиш, що і як.
Спроваджує... А як же з тим, заради чого йшов сюди? Невже наставниця нічого не сказала Данаї? Не може того бути. Вони у змові, більше того, заодно... Що ж робити? Іншої нагоди побачитися з Данаєю може вже й не бути. Коли не скажу про слюб зараз, гляди, ніколи вже не скажу.
Підвів, збираючись із духом, голову, дошукувавсь уже слів, якими міг би започаткувати її, свою бесіду з Данаєю, та не встиг заїкнутися, як розчинилися двері і на порозі стала наставниця.
— Най вибачить мені княжна, час порати сина.
— Іду... Ми ще зустрінемось, Келагасте, — сказала замість “прощавай”. — Перед від'їздом зайдеш за подарунками.
Провела за поріг й сховалася в теремку. А Келагаст плуганився до Гриваня й ганив на всю широчінь мужньої натури її наставницю.
“Гемонська басиха. Підслухала мої мислі і жадання, чи як розуміти її?”
І мужів, що підуть із пим у ромої, одібрав, і мужам повелів готуватися до походу, а сам коли й думав про нього, то лиш тоді, як приходили й нагадували: є потреба думати. З якогось часу відвідала його й не відступає вже мисль: ромеї — не блигомий світ. Он скільки седмиць піде на те, щоб добратися до них, висидіти там, доки доступляться до імператора та перетрактують з імператором. А ще ж і зворотна путь буде. Чи не станеться так: він ходитиме та дбатиме про супокій землі, а тим часом до Данаї протопчуть стезю інші? Провідав котрийсь із князів чи княжичів землі Троянової й приїде свататись. Чи не схитнеться в такім разі Даная? Мовя про слюб між нею і ним, Келагастом, не було, мова йшла всього лиш про його чільність у дружині. Чи Данаї довго переінакшити й обернути тоїу розмову на інше? Сама ж казала: всього буде, коли правитимуть, і непослуху, і підступності, і лжі. Та й з іншої землі можуть провідати про неї й заслати сватів. Одні — заради Данаї, інші — заради того, щоб посісти княжий стіл на Дулібах. Хіба ва Добрита не було того? Даная жона младомлада і он яка красна.
"Сеї ж ночі умкну її і зроблю своею", — став на мислі Келагаст.
Всякий обнадієний — одержимий, а обнадієиий в жаданім слюбі — і поготів. Ходив в отніх хоромах, а бачив себе в сутінках ночі біля Данаїного теремка, а ще — на огирі купно з Данаєго. Чув посвист вітру та крики погоні ї торжествував, що недосяжний є, що увімкнена Даная не піде вже від нього, забере сина й сидітиме, повита слюбними узами, в роді вітця Ідарича, ждатиме мужа свого з походу. А вже як повернеться, згуляють в хоромах князя Добрита воседля та й князюватимуть на Дулібах.
Певен, Даная

читати