Завантажити

розкоркував, розлив у келихи.
— Випиймо, твоя милість, щоб ніколи у ваших степах не було війки! — сказав Котляревський.
— Щоб життя ваше було довге й щасливе, — додав Катаржі.
Хан кивнув: “Добре!” — і випив. Обтер білою хусткою підборіддя.
— Що ж нам, ясновельможний хане, передати командуючому? — витримавши невелику паузу, спитав Котляревський. — Ми повинні знати, що думає твоя милість. Які міркування?
— Без цього ми не можемо повертатись, — додав Катаржі. Смагляве лице його трохи розм'якло після випитого, але очі лишалися зіркі. Штабс-капітан з білосніжною хусткою на шиї, яку він поміняв за кілька верст перед Каушанами, виглядав напрочуд свіжо, ніби й не було важкої подорожі по Буджацьких степах.
— Я воїн, я присягав на корані султанові. А знаєте, що це значить? — Агаси-хан тяжко звів дух. — Правда, я господар у своєму степу, мені підвладні мої воїни.
— І будеш таким, ясновельможний.
— Я, панове посли, одержав напередодні вашого візиту фірман. Ви, напевне, здогадуєтесь, що в ньому? У султана наміри тверді. Для того, щоб прийняти якесь рішення, я викликав Селіма. Сюди ж скоро повинні приїхати інші мої сини й старшини.
— Ми розуміємо, високоповажний, у яких складних умовах ми тепер живемо, але безвихідного становища не існує. Треба більше рішучості. До цього тебе закликає і фірман нашого паші, який ми привезли. — Котляревський поклав перед ханом великий аркуш паперу й казав далі: — Російське військо зробить усе для того, щоб оборонити буджак-татар від підступів султана. Це одно. По-друге, жоден віхоть сіна, жоден фунт зерна не буде взято без оплати. Коли захочеш — продаси, не захочеш — воля твоя. За все буде заплачено готівкою при взаємній домовленості.
— Тут так написано? — спитав хан.
— Клянусь честю офіцера, — урочисто сказав Котляревський. — Нехай твої радники, які розуміють російську грамоту, прочитають — і ти переконаєшся в правдивості моїх слів.
Хан довго дивився на велику круглу печатку в лівому кутку документа й роздумував: кликати йому радників чи не варто.
— А що скажуть мої старшини? Мої сини? Вони можуть і не погодитися... Ось Селім.
— Селім-бей проти. Ми це знаємо. — Котляревський не поспішав сказати ханові все. А Катаржі не терпілося відразу ж викласти усі козирі. Штабс-капітан був іншої думки: так можна й образити. Краще, коли б хан про все дізнався сам. Але хан мовчить, виходить, він нічого не знає, а те, що старший син проти, викликало у нього сумніви. Очевидно, ніхто з його оточення не зважився розповісти всю правду. І цю правду, хоч би яка гірка вона була, повинен тепер же розповісти він, посол російської армії.
— Ясновельможний хане, я мушу сказати тобі все до кінця, і це тебе, напевне, порадує. Усі твої сини, за винятком Селім-бея, і всі старшини, всі до єдиного, послали своїх аманатів у Бендери. Вони дали слово, що не піднімуться на клич султана. Ніхто з них не піде проти росіян. І в цьому їхнє спасіння, спасіння цілого народу. З ким ти залишишся? Війна жорстока, ти знаєш. Тепер, Агаси-хан, думай... Я сказав усе.
Хан довго дивився на витончене, трохи повісплене обличчя російського офіцера. Виявляється, цей офіцер не тільки златоуст, але здатний говорити й по-іншому — твердо, як належить мужу й воїнові. За життя своє не боїться. А чи довго схопити його й заразом товариша і кинути в підвал, де сидять голодні вовки? Або відвезти в Ізмаїл Гасан-паші? Селім так хотів цього, так благав. Але тепер навряд чи можна торкнутися цих невірних не тільки мечем, а навіть пальцем. У їхніх руках — аманати. Рідня! Напевне, і його, ханської крові, онуки. Хіба всіх перерахуєш? Кожне село когось послало. Спробуй торкнись тепер росіян — уся орда прокляне до десятого коліна і хана, і його сім'ю. Його перехитрили, обскакали.
— Якші вино... міцне, — сказав по паузі хан.
— Дозвольте ще келих? — спитав Котляревський. — Стефане, чого ж ти?
Стефан розлив вино. Хан мовчки дивився, як ллється яскраво-червоний напій. Не відриваючись, дивився в одну точку перед собою, ні на кого не звертаючи уваги. Повне лице його укрив піт, він кілька разів діставав хустку й прикладав до шиї, чола, в'ялих щік.
Нарешті, озирнувшись на двері, сказав:
— Я, Агаси-хан, повелитель буджак-татар, посилаю російському паші в Бендери аманата. Поїде мій молодший брат — Рахім-бей... Я прошу вас про моє рішення нікому ні слова, щоб про нього дочасно не пронюхали люди Гасан-паші... Може пролитись багато крові...
Офіцери, уважно вислухавши переклад, який швидко й точно зробив Стефан, поважно закивали: мовляв, усе зрозуміло, ясновельможний хане, дякуємо тобі.
Штабс-капітан, співчутливо дивлячись на зовсім замученого хана, додав, що вони, тобто посли російські, передадуть кожне слово володаря Буджацької орди російському командуванню, і нехай Агаси-хан жодної хвилі не сумнівається у дружньому ставленні до нього росіян, хай знає, що люди російські вміють цінувати дружні

читати