Завантажити

Небагато, але є розумні, справді ділові люди... Вони хотіли б бачити Україну вільною.
— Це що — нове видання сепаратистів?
— Звичайно, ні. Не все ще вияснено.
— А мені ясно... Вони забули історію. Україну негайно поглине перший-ліпший добрий сусіда, скажімо, Туреччина... Але про це потім, А зараз слід скликати усіх членів “Союзу” й оголосити про розпуск товариства.
Новиков не відповідав, довго думав і, коли Сергій знову повторив свою вимогу, кивнувши головою, тихо мовив:
— Виходить, усі наші мрії, всі труди — все ніщо? Один міраж?
— Я цього не казав. — Ліва брова Сергія нервово здригнулась, але нічим більше він себе не видав. — З'їзд закликав до пильності й обережності, панове.
— Обережність, — гірко посміхнувся Новиков. — Це добре, але чи не ви, мосьпане, не раз повторювали: audentes fortuna juvat?22
— Так, я це казав. Але де сказано, що щастя допомагає недбалим? Мовчите?.. На вашому місці я, можливо, зробив би так само, але якби ви були на з'їзді — не сумніваюсь: проголосували б, як і я, за це єдине правдиве рішення.
— Не знаю, — знизав плечима Новиков, явно не поділяючи незрозумілий оптимізм гостя. Один тільки Матвій мовчав, слухав і мовчав: він звик прислухатись до свого молодшого брата, з досвіду знаючи, якщо той що задумав, то, певно, так і треба. Отже, не маючи поки що своєї думки, він вважав за потрібне спершу послухати. Адже розмова ще не скінчилась. Сергій і справді не закінчив свого повідомлення.
— Виходить, я вас не переконав? — спитав Сергій. — А ти, брате? Ти теж такої думки?
— Я розумію тебе: нам запропоновано скласти зброю. Чи не так?
— Ні, навпаки, нам треба гострити її, готуючись до майбутньої битви.
— Поясніть, мосьпане, що ви хотіли цим сказати? — спитав Новиков. — Я не бачу логіки.
— Будь ласка, — знизивши голос, казав далі Сергій. — Хай буде вам відомо, що рішення — це тільки хід із міркувань тактики. Оголосивши про розпуск “Союзу”, ми позбавимось осіб випадкових і небажаних у нашому товаристві, з другого боку — ослабимо надто пильну увагу до нас тих, яких ми зобов'язані остерігатися... І тут же, не відкладаючи, збираємо під нашими прапорами найвірніших і найнадійніших. Ось і все.
— Чому ж не сказав про це відразу, брате! — вигукнув Матвій, забувши про обережність. — Це справді хід!
— Це значить — у бій? — спитав Новиков стриманіше, ніж Матвій, але й він не міг сховати радісного збудження, рожеві плями й смуги проступили на його блідому, худому обличчі.
— Саме так! Тут, на півдні, створюється — на противагу Північному — Південне товариство. Діла, як ви розумієте, в нас буде чимало... Одначе покінчимо насамперед з старим, виконаймо рішення з'їзду до кінця.
— Що ми повинні зробити, мосьпане? — спитав Новиков.
— Прошу вас, Михайле Миколайовичу, книгу, — так-так — “Зелену”. Чи далеко по неї треба йти? Принесіть, прошу вас, я підожду.
— Ні, вона тут, у цій же кімнаті.
Новиков пройшов у протилежний від каміна куток, де стояла в глибокій ніші невисока шафа з вирізаними головами левів на дверцятах. Пошукавши за портретом, що висів у простінку, дістав невеликий на жовтому ланцюжку ключ. Дверцята в шафі нечутно відчинились, і брати в негустому світлі п'яти свічок побачили на верхній поличці одну-єдину теку, нічого більше там не лежало. Обережно, ніби боячись, що від різкого доторку вона розсиплеться, Новиков зняв її і, потримавши деякий час, віддав Сергієві:
— Прошу... Це вона.
Це була відома в “Союзі благоденства”, і, можливо, не тільки в “Союзі”, “Зелена книга”, названа так тому, що мала зелену обкладинку. У каміні раптом заграло полум'я, освітило теку, і здалось: у руках Сергія заграв коштовний малахіт.
Брати знали, що значить ця книга для “Союзу благоденства”, могли повторити кожне слово, в ній записане. Хто ж і справді не знав Статуту! Для багатьох він став молитвою, його повторювали; на вірність йому неофіти товариства присягались.
Члени “Союзу” — як вимагав Статут — повинні підтримувати передові ідеї, різко й сміливо критикувати існуючі порядки, особливо кріпосне право, зловживання чиновників, бюрократизм, захищати інтереси народу.
У другій частині “Зеленої книги” йшла мова про основні політичні завдання організації. Цю частину знали далеко не всі, тільки надійні, здебільшого члени Корінної, тобто Головної, управи. Організація не відмовлялась від революційних методів боротьби з самодержавством, вважала за потрібне підготувати громадську думку до неминучості зміни всього існуючого ладу. Ось що було записано в цій книзі. Якби книга потрапила до рук “Охоронців закону”, вона стала б, безумовно, обвинувальним документом проти організації, у якій на день московського з'їзду, тобто в січні 1821 року, налічувалось близько двохсот чоловік.
Цю книгу і вручив Новиков Сергієві Муравйову-Апостолу — святая святих таємного антиурядового “Союзу благоденства”. Сергієві жаль було завдавати

читати