Завантажити

трапилось так, що вдарив незручно — і вбив чоловіка. Хто п'є горілку, то тому й може це трапитися,— а хіба їх багато таких, що не п'ють? Та й Давид... хоч він і дуже погане діло зробив, підпалив,— так же його призведено до того! Нащо ж його стільки кривджено, що вже й терпець увірвався чоловікові? І пограбували, і в тюрму закинули, й по етапу тягали, а тоді ще й пашпорта не дають! Чоловікові ж треба щось їсти, треба десь заробити, а йому не дають змоги й заробити. Звісно, чоловікові й памороки заб'є з такого горя... От і сталося!.. І якби так добре розбирати, через що той та цей злочинець своє лихе діло зробив, то, може б, і за кожного щось можна б сказати... Говоримо на вовка, та скажімо й за вовка!..
І згадався Зінькові ще один злочинець — його брат рідний Роман. Досі про його Зінько тут не згадував якось... а тепер згадав... Погано робив Роман, а от же сам Роман не такий уже поганий був... Поки він дома жив, то був гарний і робочий парубок, а як пішов з дому та побув серед поганих людей, то й схитнувся... А тут іще Денис палу додавав. Якби Роман не потрапив серед лихих людей... Еге! Якби ж то тих лихих людей не було!.. Та ще щоб і Денисів таких не було!.. Тоді був би з Романа чоловік, а тепер... Це він, Зінько, тепер дуже добре розуміє: а хто не знає цього та гляне на Романа, то здасться, що той сам тільки й винен. А воно до всього треба додивлятися: через що воно саме так ізробилося?
От хоч і про цих людей: через що вони такими поставали? Ця думка все муляла Зінька, він так і інак, на всі боки про це думав. І не міг нічого іншого вигадати, тільки те, що от дід Клочко пропав через горілку — це зараз видко. І багато-багато людей через горілку пропадають і добро своє занапащають, і тіло, й душу. Треба, щоб люди не пили горілки, то тоді цього й не буде. Ну, і про Давида, то можна розібрати, через що він загинув: через громадську кривду. Треба, щоб кривди цієї не було, щоб усе по правді робилося. Це так... А вже от Онисько, то це така справа, що не легенько розплутати її. Мабуть, так треба думати, що це через мачуху: якби вона не така люта була, то Химка не пішла б з дитиною до Ониська і нічого того не сталося б... Ні, не виходить: буває так, що занапащають дітей і без мачух... Тут найголовніша штука, що батько Ониськів через своє багатство та не хотів убогої невістки. Знов-таки оте багатство й тут нашкодило. А... буває ж так, що й не через багатство не хочуть якої дівки за невістку — от нелюба, та й годі!.. Або й сам парубок одкинеться від дівчини, а вона й занапастить дитину — з сорома. Он воно що: з сорома це робиться. Тілки через що ж це так, що парубкові можна грішити і ніхто його за те не карає, а дівчину всі так ганьбують, що вона ладна й дитину втопити, й самій утопитися? Це не по правді! Якби й парубків так ганьбували, то вони б не відкидалися так легко від дівчат,— не було б і ніякого лиха. Виходить, що тут неоднакова правда: до дівчини така, а до парубка інша. А треба так: чого не можна дівчині, того не можна й парубкові, бо правда про всіх мусить бути однакова.
Еге, треба, щоб правда була однакова про всіх... треба, щоб громадської кривди не було... треба, щоб люди горілки не пили... Усе треба, усе треба, а як же його зробити, щоб тому требові догодити? Це якби всі люди пристали на те, що так краще жити — без горілки, без кривди, то тоді б усе добре було. Так же люди того не розуміють, а коли й пристають до цієї думки, то потроху.
Та таки ж пристають! Як розберуть добре в голові та як своїми очима побачать, що так ліпше, то й пристають. Виходить, треба людей до того нахиляти — і направою, і ділами. А хто ж те робитиме? Та, мабуть, кожен, хто розуміє, що цього треба. То й він, Зінько...
Та чи може ж він багато зробити? Людей така сила, а він сам. Як от сам? От уже в його є товариство... воно більшатиме, ростиме... кожен з їх прихилятиме ще людей,— аж поки все село займуть... А за одним селом — ще села, а за селами й далі... І перед Зіньковою душею ставало інше життя: таке, де всі люди будуть тверезі, працьовиті, розумні, письменні... усі погані порядки попереміняють на кращі й житимуть так, як у євангелії сказано, щоб свого ближнього, як самого себе, любити... Тоді не буде того лиха, тоді ці бездольні люди не сидітимуть у тюрмі, і він, Зінько.
Ой боже, боже, боже! Він наміряється людей прихилити, товариство збирати, а сам у неволі в тюрмі, в розлуці з тими, хто йому найдорожчий за всіх на світі!.. Мати!.. Гаїнка!.. Що з їми діється? Як вони живуть, бідолашні? Та нема ж кому їм пособити, та нема ж кому їх оборонити!.. А люди ж лихі, нерозумні,— вони ще й знущатимуться з них, безоборонних! «Чоловік твій душогуб! Син твій душогуб!» — от що казатимуть їм люди, а в безщасних аж душа вмиратиме від того слова. І за що ж це все? Яке право було в цих людей: у Копаниці, в Рябченка, в слідчого — зламати, знівечити так йому і всім їм життя? О, прокляті, прокляті кривдники!.. І страшне обурення, лютість обнімала Зінька на цих людей, така лютість, що він, здається, зараз би пішов і

читати