Електронна бібліотека/Проза
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Дак ти, бачу, за таким ділом, що й сказати не можна! — промовив міщанин.— Ну, дак питайся ж кого іншого, коли так.
Повернувся та й пішов, промовивши крізь зуби: «Еч захвойданки бісові!»
Гаїнка подалася далі. Побачила на вулиці солдата-поліціянта з шаблею.
«Попитаю цього,— подумала.— Уже ж він знає, то, може, скаже».
Підійшла й попитала несміливо, ще й уклонилась:
— Скажіть, спасибі вам, дядьку, де острог? Поліціянт оглянув її добре.
— А тобі нащо?
— Чоловік мій там сидить...— промовила тремтячим голосом Гаїнка, бачивши, що треба признатися.
— Чоловік?.. Гм... а чого ж він там сидить?
— Ні за що...
— Авжеж, ні за що!.. Знаємо вас таких! Обікрав або вбив — та й ні за що! Шахраї прокляті!
Поліціянт лаявся, бо був гнівний (від старших йому сьогодні добре впало), а з гніву вкинув зайву чарчину, а надто хотів повеличатися перед селючкою, щоб вона не подумала, що й він з такого ж села, як і вона.
— Падлюки!.. Злодії! Путящому чоловікові спокою через вас нема!.. Валасаються!.. Чого стала? Марш! Щоб тебе тут зараз не було. Шарлатани! Шалапути!
Перелякана Гаїнка далеко вже відбігла, а він усе не вгавав.
«Боже мій! — думала собі.— Що ж це мені робити? Да тут такі люди, що я не допитаюся!.. Ой ні, треба допитатися!.. Питатиму, аж поки таки довідаюсь. Попитаю ще панів».
Назустріч біг якийсь панок із ціпочком у руках. Озвалася до його, але він і не спинився навіть. Вона пішла помалу вулицею, вдивляючись в обличчя: котре не таке страшне буде? Незабаром побачила якусь невелику дівчину в темній сукні, з книжками в руках.
— Здорові були, панночко!
Білявенька панночка, дивуючись, глянула на неї своїми ясними очима. Очі були ласкаві, і Гаїнка недаремне оповідала перед ними про свою пригоду. Панночка так добре розказала їй, куди йти, що вона враз утрапила простісінько до острогу.
Високі товсті мури оградою, а за їми здорова біла кам'яниця. Гаїнку аж холодом пройняло, як вона на них глянула.
— Отут моє серденько гине, як квіточка в льоху попідземному!..
Перед великою залізною брамою стояв солдат. Підійшла до його, вклонилася:
— Здорові були!
Поглянув на неї повагом, не озвавсь і одвернувсь мовчки.
— Я до вашої милості... Солдат мов не бачив її.
— Тут мій чоловік у тюрмі сидить...
Він не слухав. Вона витягла семигривеника, положила йому в руку.
Він подивився на його, повагом заховав у киціеню, тоді повернувсь до неї й промовив:
— Ну?
— Адже це острог?
— Ну?
— Тут мій чоловік сидить... Зінько Сиваш...
— Ну?
— Пустіть мене побачити його!
— Гм... Дурна баба!.. Проходь далі, тут так не пускають.— І одвернувся.
— А як же тут пускають? Скажіть, спасибі вам!
Але солдат знову не чув. Гаїнка ще витягла срібну грошинку. Заховавши й цю, він повернувся:
— Твого... Зінька, чи як там його? Судили вже чи ні?
— Ні...
— Ну, дак треба бумагу від слідствувателя,— тоді й пустять.
— А може б, ви мене й так пустили? Та я б за вас бога молила!..
— Дурна баба! Кажуть тобі: принеси бумагу від слідствувателя, тоді й пустять... А тепер — марш собі, не стій тут, не можна!..
— Да де ж слідствуватель живе хоч би мені знати!..
— Не моє діло!.. Геть ізвідси, бо не можна!.. Геть, кажу тобі!..
Гримнув так, що Гаїнка аж відбігла злякана. Ішла вулицею й думала: «Коли б послав мені бог ізнову таку панночку, щоб вона мені розказала, де той слідствуватель живе!»
Одначе цього разу пощастило їй дужче: зараз же якийсь добрий пан і розказав їй. Трохи зблукалась, а таки знайшла. На рундуку сидять люди, дожидаються. Підійшла, поздоровкалась. Почали люди розпитувати, чого прийшла,— вона їм розказала...
— Буде тут вибігати такий писарчук, викликати нас... кого, значить, слідствуватель кличе, дак він того викликає... дак ти йому й скажи про себе. А поки посидь.
Вона сіла. Незабаром вибіг і писарчук:
— Сидір Харченко!
Один чоловік устав і пішов усередину, а Гаїнка вдалася до писарчука:
— До вашої милості...
— Чого тобі?
— Мені чоловіка побачити.
— Якого чоловіка?
— Мого... Зінька Сиваша... він у острозі... .— А! ну, добре... посидь тут, підожди!.. Вона сіла ждати. Довго ждала....У же всі люди перейшли, тільки двоє зосталося, уже й сонце підбилося вгору та й униз почало сідати,— вона все дожидала. Питала й писарчука, як вибігав, але все одно від його чула:
— Підожди!..
— Знаєш що, молодице? — сказав один чоловік.— Я вже бачу, що з твого діла нічого не буде: оце нас покличуть, а тоді писарчук вибіжить та й скаже: приходь завтра,— слідствувателеві ніколи сьогодні!
— Ой боже мій! — злякалась Гаїнка.— А що я робитиму? Мені ж треба сьогодні!
— Та що робити? Півкарбованця вкинь йому в руку, то й скаже слідствувателеві про тебе, дак той і покличе. А то й три дні ходитимеш, то нічого не буде.
Гаїнка послухалась і вкинула півкарбованця в руку... Її покликано до слідчого.
— Що тобі?
Вона низько-низько вклонилася:
— Паночку, чоловіка хочу
Останні події
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»