Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

те буде, дак я з твоєї морди зроблю настоящего патрета! Бачиш? — І він пхнув йому під ніс свого здоровенного кулака.— Нюхай!
Рештанти притихли, всі обличчя повернули до Зінька й до чорного. Цей був такий здоровий, що Зінько здавався перед ним трохи не хлопчиком. Видко було вже й зараз, хто подужає, коли прийде до бійки.
— Геть з кулаком! — промовив Зінько голосом, що дзвенів і тремтів, як струна.
— Нюхай! — І чорний штовхнув йому кулаком у зуби.
Ще одна мить, і Зінько відштовхнув би від себе нахабного, і тоді мусила б початися бійка. Але враз чиясь дужа рука дала такого штурханця чорному, що той аж поточився й одскочив набік. Перед їм стояв палій.
— Ти чого штовхаєшся? — крикнув чорний, кидаючись до його з кулаками. Але ще не встиг і вдарити до дуття, а вже сам здобувся такого стусана по вуху, що голова його відразу схитнулася набік і сам він, пото-чившися, за малим не впав на піл. Розлютований, скаженіючи, ухопив він важку кавратку, що нею рештанти пили воду, і кинувся знову до палія. Але ту ж мить кілька рештантів вчепилось за його ззаду, не пускаючи.
— Пустіть мене! Пустіть!..— пручався він у їх в руках.— Пустіть, я йому голову розвалю!.. Гетьте!..
— Ану, розвали! — казав палій, стоячи зважливо І ладен щохвилини збити знову чорного додолу, хоч i сам був блідий як крейда.— Або я тобі твою пельку заткну, щоб ти більше не в'яз до хлопця.
Тим часом рештанти відняли в чорного кавратку і, хоч він пручався, одвели його й посадили геть далі в кутку. Помалу все затихло.
Чорний з того часу зненавидів і Зінька, і хлопця, і палія, але не займав уже нікого: почував, що там більша сила. А Зінько того ж вечора розговорився з палієм, і той по щирості розказав йому про свою пригоду. Вона не здалася Зінькові дивною і була дуже проста.
Давидові (так його звали) було тільки дев'ять років, як його батько вмер, а за їм незабаром і мати. їх було тільки двоє — брат та сестра, — обох їх громадські опекуни пороздавали по наймах. У батьківську хату Пустили якогось чоловіка, а землю віддали другому. Як парубок, вирісши, схотів оженитися і домагався свого добра, то міг вернути собі самі голі, пооблупувані стіни батькової хати. Уся худоба десь розтеклася, а той чоловік, що колись узяв його землю, тепер її не віддавав. Почалися позви, судова тяганина. Давидів кривдник напував сільських суддів горілкою, давав де треба хабарів, і тії судді скрутили всю справу. Позивався-позивався Давид та, зневірившися зовсім, що зможе вернути своє добро, вилаяв старшину й суддів; старшина кинувся його бити, а Давид, обороняючися, вдарив його. За це він одсидів з рік у тюрмі. Вийшовши з неї, не вернувся додому, блукав по заробітках, аж поки одного разу сталося так, що йому не вислано з волості пашпорта. Яко безпашпортного, його «по етапу» одведено додому й приведено туди рештантом. Виявилося, що в волості старшина (давній ворог Давидів) удвох із писарем завели такі порядки, що хто не пришле їм трьох карбованців хабара, дак тому не посилають пашпорта. А що Давид тих трьох карбованців не прислав, то за те мусив проходитися додому. Він знову вилаяв старшину, а той його знову побив і замкнув до холодної. Втікши з неї вночі, Давид підпалив старшину, а за їм згоріло й іще багато хат...
— Тепер я пропав навіки! — казав Давид.— Зашлють на Сибір, та й годі,— запакують! Якби тепер, то я б уже його й не палив — нехай йому лихо! А тоді дак так мене за серце вхопило, що й не тямив нічого. Бачу, як за старшиною ще людські хати займаються, та й не жалко мені їх, аж радію: так вам і треба — думаю собі,— попускаєте кривдити людей отаким глитаям — от же маєте!.. Таке запекле серце тоді було. А тепер' жалко... Як ізгадаю, скількох людей і хати, й худоби позбавляв, то так стане погано, що аж... Віриш, іноді вночі як здумаю, дак хоч по-вовчому вий, та й годі!..
Давидові Зінько розказав усю пригоду з собою — досі він нікому її не оповідав. Цей йому віри поняв одразу:
— Дак це виходить, що й з тобою таке зроблено, як зо мною! — сказав він.
Від його довідалися про Зінькову справу й парубок Онисько, а тоді й дід Клочко — отой, що голову сусіді пробив. Цей теж ускочив у лихо так, що й не схаменувся: напившися п'яний, та й хекнув колякою по голові. Тепер він усе зітхав та молився вночі. За їми незабаром і всі рештанти знали про Зінька. Більша частина йняла йому віри, інші мовчали. Чорний лютував, але не зачіпав. За Зінька зараз би оступилися і Давид, і Онисько, і Клочко, може, й іще хто.
Міркуючи Зінько тепер про свої товариші темничні, трохи інакше уже гадав про їх. Тепер ці люди здавалися йому не так уже лихими, а більше нещасливими. Бо й справді ж! Ну, хоч оцей Онисько: і сам не хотів того, а зробив. Якби він не був такий роздратований та трохи зручніше вхопив тую бідолашну дитину, то й, не було б нічого. Таке, як з Ониськом, то з усяким може трапитися, а ще більше може трапитися таке, як з дідом Клочком. Хіба мало по селах напиваються п'яними та й б'ються, та ще й як! Поб'ються та й живі зостаються, а цьому

Останні події

24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію


Партнери