Завантажити

варт козаком називатися, і тому я про ніякого Наливайка чути не хочу.
- Я би таки рад, щоби зачинати з богом.
- І я того хочу, а хіба нема попа крім Наливайка? Та про те ще час говорити, церква ще не готова.
- Як не готова?
- А образи де? А іконостас? А дзвони? Навіть кадильниці не придбав... Я гадаю так. У мене є в Умані - до Умані ближче нам, як до Острога, - знакомий піп, Юрко Книш, гарний чоловік, і гарно співає. До нього напиши від мене листа, щоб або готових образів нам купив, або вишукав богомаза, який би нам всі образи до церкви вималював, які треба, та щоби роздивився за всею потребою. Та це зараз не зробиться, тої роботи буде на цілу зиму. Отож з твоїм святом треба підождати на рік.
Петро схопився за голову:
- Хіба ж ті бранці будуть зимувати в редуті? Що з нашої редути станеться? Треба буде в стодолі печі поставляти, бо померзнуть. А де ж зложити хліб?
- Чого ти так розкудкудакався, Петре? Забери собі їх хоч би зараз на слободу, а з попом то відложим справу на рік...
Нічого було говорити, коли не можна інакше. Сотник прийшов у світлицю, як приступив до нього старий Максим з козаком Ониськом. Максим каже:
- Прийшли ми, пане сотнику, прохати, щоби ти нас пустив звідсіля, за хліб та сіль дякуємо.
- А ви куди?
- На Січ йдемо або світ за очі...
- Що вам сталося? Так мене покидаєте? Чому?
- Вибач, пане сотнику, за слово. У твоїй редуті завелось таке, що сором козакові тут пробувати. Говорилося, що Чубівка - то мала Січ, і січовий закон тут є. І так воно тут було, поки чорт бабів не наслав. Тепер тут не Січ, а бабський кагал. Козаки нівечаться, бабіють, місто козацького ремесла вчитися, вони воркують, мов голуби, з дівками, а старий Касян дітей няньчить...
- Та хіба ж ви не бачите, що всі ті люде підуть у село жити, а тут заведеться старий січовий порядок?
- Бодай так пси траву пасли! Хлопці забігати будуть на село до дівчат, нікому буде в редуті службу робити. Зле ти, пане сотнику, діло обдумав, нам того не треба було.
- Пождіть ще зо два дні. Я обдумаю діло ще інакше.
- Нічого не продумаєш. Один вихід: відігнати слобожан куди-інде.
Сотник узявся за голову. Справді, старші козаки, по приміру Максима, порозлітаються, останеться сама молодь, а тій все зелено в голові.
Сотник покликав Касяна:
- Що будемо робити, старий товаришу? Ми собі біду напитали, козаки старші ремствують і втікати збираються від нас. Ось тільки що Максим з Ониськом подякували за хліб та сіль.
- Хай ідуть з богом, я відсіля не рушуся і моїх сиріток від себе не дам; а коли на те, то я для себе беру одну хату й зимовиком заживу. Вже пора дати старим костям одпочити.
- Маєш, бабо, книш! Ось вигадав! А хто ж у редуті осавулом буде?
- А хоч би й той Петро. Чом же не козак? Усьому дасть раду.
Якраз надійшов Петро.
- Петре, чи ти знаєш, що козаки перед бабами за Запорожжя втікають? Ось Максим нагородив мені сім міхів полови.
- Боже мій! Та зараз нині забираю всіх слобожан на село.
- Він каже, що хлопці до дівчат забігатимуть, а в редуті собаки сторожити будуть. Нещаслива година. На що я на таке свій дозвіл дав?
- Пане сотнику, таке можуть говорити старі діди, яким заздро, що ніяка дівчина їх не хоче. Але світ для молодих. Коли б світ так робив, то би рід людський мусив загинути. А як господь говорив до наших прародителів: "Ростіте і множітеся, ісполняйте землю..."
- Але через бабу й Адам в раю не вдержався, -' докинув Максим, що збоку прислухався тій розмові.
- А господь казав ще інакше, - говорив Петро - "Не добре єсть чоловіку єдиному бути, сотворім єму человічицу".
- До чорта зі всіма чоловічицями, тьфу, - сказав Максим і хотів відходити.
- Пождіть, дядьку Максиме, ще одне слово. Правда, що на Січі жінкам під карою смерті не можна жити, бо такий закон.
- Сам це добре знаю, тому тут не хочу з бабами жити.
- Але ти, дядьку Максиме, старий запорожець, і знаєш, що на Запорожжі, поза Січчю, живуть жонаті козаки й хазяйнують, а коли кошовий закличе, то кожний вилазить із запічка, хапає за шаблю і - знову козак, ще може завзятіший, чим той нежонатий, бо він стає в обороні своєї небоги та діточок, правда, що так?
- Ну і що з того?
- Чому ж би в нас такого не мало бути? Тут, у редуті, то наша Січ, а там, за редутою, то наше село. А те, щоби молоді козаки не нівечилися, на це в рада; закон. Не вільно виходити, та й годі. А хто не послухає закону, то зробиться з ним те, що й на Запорожжі. Не бійсь, у старого Касяна тверда рука.
- Ні, синку, - каже Касян, - твоя рука твердіша, і я саме говорив сотникові, щоби тебе на моєму місці поставив. Мені вже час спочити та за піччю галушки жувати.
- Таки так, Петре, й буде. Тебе роблю осавулом у нашій Січі. Порядкування села передай твоєму побратимові Маркові, а ти заводи тут порядок, як знаєш
- Це для мене велика честь по старім козарлюзі Касянові тут осавулувати, та я ще замолодий.
- Пішла би я, та боюся, - говорив Касян, - не відмовляйся, тебе Ще

читати