Завантажити

з наклепу одного диякона. Та по тім всім одної ночі, серед лютої зими, пропали оба хлопці, а з ними й диякон, Артемій звався. Ніхто не міг відгадати, що з ними сталося, бо ж неможливе, щоб диякон з своїми ворогами разом втікав. Лише коли сніг стаяв, знайшли диякона неживого під бурсовою огорожею. Усі догадувалися, що хлопці помстилися на клеветнику, та що опісля втекли, але куди? Як? Ніхто не міг відгадати. Сам князь дуже цікавився, бо обох хлопців дуже любив і великі надії на них покладав, а я теж. Усі розпити не довели до пуття... Аж ось вони в Чубовій редуті засіли, но і, як видно з оповідань козака, вони там у пошані. Знаєш що, приятелю? Я їду з тобою враз, візьмемо зараз і монаха з якогось монастиря, а може, якого іншого попа маєш, і там впорядкуємо їм парохію. Я знаю, що то Петрова робота, бо він завжди був дуже до церкви прив'язаний і дуже побожний. Я мушу тих гільтаїв побачити.
- Як вони вбили чоловіка, і до того духовну особу, то не конче вони такі добрі.
- Говори своє! То була кара божа на того диякона. Ледащо був, та ще й криво присягав, я того певний. Хлопцеві сталася із того велика кривда, то я їм не ду-же-то дивуюся. Впрочім, мусило то статися не злоумишленно, а так, в суперечці, бо на диякові знайдено лиш один знак від кулака, на виску. То була, зрештою, така нездара, що не багато йому було треба. Впрочім, так бог зарядив, що вибрав собі їх на караючу десницю, кажу тобі, що диякон присяг ложно, я того певний. Коли ж їдемо? Шукай скоро того попа, що з нами поїде.
- Той піп жонатий.
- То й ліпше. Знаєш, що наші люде не люблять безженних, що за молодицями зиркають. Давай його зараз.
- Я мушу їхати, бо сотник мій приятель і благодітель моєї церкви. Щороку пришле щось і на церков, і для мене, худопахолика, але зараз то так не може бути.
О. Дем'ян нетерпеливився, але нічого було робити.
Вибралися аж третього дня. Їхали на тих возах, що з козаками сотник прислав.
На однім возі їхали оба благочинні, на другім молодий піп з попадею.
Супроводжали їх козаки, то й безпечно було.
Петро не радий був з того, що не о. Дем'ян, лише хто інший бачитиме його роботу і ревність до церкви, але годі було переломити упір сотника, котрий, як і всі запорожці, не любив Наливайка за те, що козацтво зрадив і проти них воював.
Можна собі уявити, як зрадів Петро, побачивши о. Дем'яна неждано. Він цілував його по руках. О. Дем'ян поцілував його в голову. Зате Марко не хотів зразу показатися. Він почував себе винуватцем, і о. Дем'ян зараз того догадався.
- Скажи Маркові, я знаю, що він тут є, що як посвятимо церкву, то нехай прийде до мене висповідатися.
А тепер Петро нагадав свою турботу, як тут сказати сотникові, що приїхав о. Наливайко. Сотник готов підозрівати його про який підступ, про непослух проти
його волі.
"Нехай діється воля божа, коли так бог запорядив, я тут ні при чім..."
Сотник тільки що вернувся до редути з поля. Він зрадів, побачивши о. Юрка. В тім молодім догадувався попа до своєї парохії, на о. Дем'яна дивився, як на незнайомого.
- Чого ж ти, пане сотнику, так недовірчиво на мене дивишся? - каже о. Дем'ян.
- Зложилося так, що я якраз був у нашого спільного приятеля, як приїхав твій післанець, а що я знаю добре Петра і його побратима, то я з власної охоти приїхав сюди. Чи не радий такому гостеві?
- А хто ж ти, отче, будеш? Звідкіля знаєш мого осавула Петра Конашевича?
- Давно його знаю, ще зі школи Острога.
- Коли ти, отче, Наливайко, а здається, що так воно й буде (о. Дем'ян притакнув головою) - то нігде правди діти, я тобі не радий, і краще, щоб ти був не переступав порога моєї редути. Ім'я Наливайка на Запорожжі серед низового лицарства зненавиджене, а Северин - то, либонь, твій брат.
О. Дем'ян відразу догадався про що йде.
- Заспокойся, пане сотнику, а побачиш, що справа мого брата виясниться.
- Виясниться тоді, як його козаки, піймавши, живого у землю закопають. У нас така кара, коли козак товариша вб'є, а він убив їх більш сотні... А поки те, я не хочу, щоби якийсь Наливайко у мене священнодійствував... Коли ця твоя штука, пане осавуле, то ми і з тобою порахуємось, - каже, дивлячись грізно на Петра. - Ти хитрий з біса, але я не позволю нікому на носі собі грати!..
Петро стояв, не знаючи, на котру ступити, - він такого гніву в сотника Чуба не видів ще.
Тепер вмішався о. Юрко:
- Іване! Брате мій! Прийми мої запевнення, як твого приятеля, що пан осавул тут ні при чім. Мій друг отець Дем'ян приїхав до мене припадкове в духовнім ділі. Мені здається, що по давній дружбі ти мені повіриш, а щодо твоєї неохоти до отця Дем'яна, то розтолкуйте річ, як на статечних людей пристало, а все виясниться.
- Не треба мені ніякого вияснення, бо саме діло за себе говорить, - каже сотник.
- Поперед усього брат за брата не відповідає...
- Навпаки, - обзивається о. Дем'ян, - я на той раз за мого брата Северина відповідаю.
Сотник поглянув грізно на о. Дем'яна і хапав уже за пістоль. Положення

читати