Завантажити

треба на суднах здоровий рух та досвідних голів більше...
Зараз на перший поклик зголосилося більше, як дві сотки визволенців. Вони почували себе на морі безпечнішими.
А тим часом гурт козаків повилазив з суден на берег і обступили Іскру.
- Що ви врадили з отаманом? Коли зачнем судна палити?
- Підождіть, - каже Іскра, - зараз верне Сагайдачний. - Іскра поміркував, що ці, які сюди вийшли, жартів не знають, і готові на все.
- Ми се і без нього зробимо, - каже один, дивлячись грізно на Іскру.
- Досить нам сієї морської волокити. Ми тут з суднами возимось, а там здобича паювалась.
- Ви знаєте, що добича буде паюватися аж на Січі...
- Ми знаємо, та ще хочемо її бачити... Та здобича, що на суднах, піде на дно моря, а ми і до сієї маємо право...
- Схаменіться, товариші!.. Невже ж у таку важку хвилю ви ставати хочете проти старшини?
- Ти, потурнаку собачий, мовчи, коли не хочеш у морі скупатися, нам тепер на морі ватажка не треба.
До цього гуртка стало прилазити більше козаків. Очевидячки, що вони бунтувались...
В ту хвилю причвалував Сагайдачний з своїми розсильними.
Гурток покинув Іскру і пішов йому назустріч. Сагайдачний приказав своїм козакам держати мушкети напоготові.
- А ви куди мандруєте, прочани?
- Йдемо до табору, - каже передній, той, що так гостро поставився до Іскри, - не загибати ж нам на морі. Морем на Україну вороття немає...
- Я кажу, що є вороття і морем, і я туди вас поведу...
- Йди собі сам, коли воля, ми до табору йдемо...
- Зараз завертати до суден на свої місця! - крикнув Сагайдачний сердито, показуючи булавою.
- Ми раз сказали, що не вернемося, уха тобі позакладало? - крикнув сердито передній козак. - Чорт нам з такої старшини, що заморити нас хоче.
Сагайдачний не дав йому докінчити, вихопив пістоль з-за пояса, гримнув стріл, і козак, поцілений в саме чоло, розвів руки і впав на землю.
Всі збентежились. Дехто, отямившись, хотів хапати за зброю, та ось з-поза Сагайдачного виступили козаки з рушницями, готові до стрілу, їх старшина крикнув:
- Хто з вас ворухне рукою, піде чорту в зуби...
- Привезти сюди з табору чотири гармати з усім... - приказав Сагайдачний до посильного козака... - А вам, собачі сини, за непослух і бунт зараз тут буде і амінь...- Обертаючись до старшини з свого почту, каже: - Двох із них пусти, а прочих поведи над берег моря і кожному кулю в лоб... Слухай, дідоводе, один з другим, - каже до тих, що їх помилував, - скачіть до суден і скажіть тамтим, що жоден до табору не сміє йти. Жодне судно не сміє бути затоплене. А коли зачнуть далі бунтуватися, то я ось зараз затоплю судна сам гарматою, але враз із ними, і з вас ні одна душа не вийде на берег...
До моря стали наближатися дві вибрані сотні визволенців з рушницями. І ця бундючна, зухвала юрба, що недавно так грізно ставилась, тепер посмирніла, мов ягнята, збилася в купу.
- Підожди ще хвилинку, я тобі дам більше сього чортового м'яса, - каже Сагайдачний, - на суднах ще є бунтарі, тих ми ураз з другими покараємо...
Тоді виступив Іскра і став Сагайдачного просити:
- Сагайдачний! Пожалій їх та вибач їх дурному розумові. То добрі козаки-лицарі; я не знаю, чому їх такий дурман напав, се ж люде із твоєї школи...
- Тим гірше для них, коли мою школу споганили, се ж не новики які-будь.
- Отамане, я прошу за ними. Головний виновник вже покараний. Зроби це для мене і прости...
- Правда, ти мені врятував життя, то для тебе я і прощаю... Рушай один з другим на судно і не показуйся мені на очі...
Козаки побігли на берег і поскакали до суден, раді з того, що їх Іскра своєю просьбою вирятував...
Сагайдачний передав коня одному з посильних і відправив до табору, а сам пішов на отаманське судно, де стояв заткнутий малиновий прапор. За ним пішов Іскра. Він каже:
- Якби ти, Петре, був не приїхав, зі мною було б зле. Мене вже потурнаком лаяли і втопити відгрожувались... Одна іскорка - і порох був би спалахнув... Я дививсь на тебе, як ти говорив. Твої очі звичайно такі лагідні, тепер стали страшні. В них була якась демонська сила. Ти, мов той вуж з казки, потрафиш живу істоту повернути в камінь. Дививсь я на тебе, та мене самого морозило, а їм то, певно, кров зледеніла від того погляду...
- Треба хотіти, треба мати тверду, незломну волю, а вона, певно, поконає противника. Та ще треба знати й душу того, над котрим хочеш панувати. Коли б я був зробив інакше, уговорював, просив, то вже було б по моїм отаманстві, а може би, вже й не жив...
Отаман дав знак, і вдарили веслами з усієї сили. Зараз поміркував Іскра, що судна пливуть на полуднє.
- Отамане, не туди дорога у Керч...
- Туди дорога у Синоп, - каже Сагайдачний. - Вони нас там якнайменше сподіваються. Треба і їх навідати за одним заходом...
- Де ж ми сю добичу заберемо? - клопотавсь Іскра.
- Тим разом обійдеться. Буде з нас, як зруйнуємо город та трохи невольників визволимо. І козацтво треба зайняти якоюсь лицарською роботою, щоб їм джмелі

читати