Завантажити

куряви і кусків цегли та каміння, що вилетіли у воздух.
Надворі стало світати, та ніхто цього не зауважував, бо в місті було ясно, мов удень...
На базарі лежали цілі копиці награбленого добра. Треба було все впорядкувати: одне позабирати на вози, друге - на байдаки.
Сагайдачний пішов на те місце, де були невольники. Хто був до цього здатний, брав зброю і ставав у ряди. Із них назбиралось кілька добрих сотень, через що армія Сагайдачного побільшала.
- Ти, Іване, бери своїх людей і вертай морем, Я тут мушу ще остатись і упорядкувати, а на це треба кілька днів. Татари, певно, так легко нас не перепустять. Треба направити вози, що попсувалися. Тобі треба поспішатися, щоб турки не заступили тобі дорогу. Не без того, щоб який чорт не дав знати туркам, що ми тут гостюємо... Ти вертайся з Богом зараз... Та хай тобі не захочується скакати на боки. Судна навантажені добичею, пропадеш. Якщо ти прибудеш на Січ раніше і мене там ще не буде, так знай, що мене орда задержала, збери військо, яке зможеш, і поспішай виручати...
На тім вони розпрощалися. Від моря залунала козацька пісня, а Кафа палала...
 
ІХ
 
Чотири дні побував Сагайдачний у Кафі, стільки було тут роботи. До повороту через ворожий край треба було добре підготовитись. Тепер, літом, серед великої спеки, могли татари запалити степ. А тут така велика сила народу. Визволенців нарахували дванадцять тисяч. Були між ними мужчини, жінки і діти. Усе народ здоровий, призначений на продаж.
Якраз, перед чотирма днями, Іскра відплив з козацьким флотом, забравши частину добичі і невольників на море. За той час Сагайдачний спорядкував своє військо до походу. Найтяжча річ була перебратися через гори. Розіслав стежі на всі сторони і вже мав і сам рушати, як причвалував до нього козак від задів з докладом, що Іскра знову повернув до пристані у Кафському заливі.
Сагайдачний поспішав до моря.
- Недобре, отамане, великий турецький флот поплив під Очаків. Нам неможливо тепер тудою перебратися.
- Значить, що морем нам немає вороття?
- Так воно і є.
- Як турки довідаються від татар, що ми у Кафі, то невдовзі сюди за нами наспіють...
- У пристані я їх не боюсь, витягнемо гармати на берег, окопаємось і нічого нам не зроблять.
- Поки не прийде їм у поміч новий союзник, - каже Сагайдачний.
- Кого ти думаєш? Який союзник?
- Голод... Знаєш, скільки у нас людей, а кожному їсти хочеться. Наші харчові припаси вистануть на три місяці найбільше. У Кримі не поживимось, бо все повтікало нам з дороги, а опісля татари запалять ще й степ... Ти знаєш, що воно значить...
- Так, нам не лишається нічого кращого, як перейти з суден до табору з усім добром, судна попалити, а ми всі підемо перебоєм через Крим...
Сагайдачний подумав хвилю, а потім каже:
- Краще грати у дві карти, чим на одну все ставити. До того ще ми всієї здобичі на вози не заберемо, бо стільки возів не маємо, а ті, що є, то так нагружені, що ледве їдуть. Покидати стільки добичі шкода, а коли б ми її покинули, то не заберемо тих харчів, що на суднах зложені, а сих вже ніяк нищити не можна... Знаєш, Іване, що ми поплинем такою дорогою, якою запорожці ще ніколи не плили... Поплинемо в Азовське море, а звідтіля рікою Міусом вгору, поки буде можна. Відтак перетягнемо судна до ріки Самари і тоді ми вже вдома.
Іскра узявся за голову:
- Що ти загадав? Степом, та ще мочаристим, човни перетягати? Та чим? У нас нема ні волів, ні коней... Хоч мені голову відрубай, я за таке діло не візьмусь, бо не втру цьому носа.
- А я втру, і будеш мені помагати. Не маємо ні коней, ні волів, але є люде. Переточити човни - не така велика штука. Зробимо так, як роблять на Січі, пускаючи готові судна на воду...
- Воно справді, може, далось би так зробити, та ось нові труднощі. Між моїм козацтвом пішло луною, що вертаємось через Крим. Не знаю, чи тепер схотять... У них і тепер думка, щоб судна з усім потопити.
- У мене бунту, непослуху не сміє бути, - говорив твердо Сагайдачний. - От я зараз вернуся, лише у таборі запоряджу, що треба... Чепеля поставлю на моє місце - то досвідний ватажок... Підожди таки тут, я зараз...
Сагайдачний почвалував до табору. Зараз поскликали старшину, і Сагайдачний пояснив у чім діло.
Козаки не були цьому раді, що Сагайдачний їх лишає, але таки признали полковника Чепеля отаманом.
- Робіть так, як дотепер робили. Йти табором вкупі, не розбігатися, на ніяку добичу не лакомитись, хіба яку отару овець забрати, щоб прохарчуватись.
Отамана у всім слухатися, як би й мене. Та коли б я дожив, а стрінувся з яким неслухняним, то досі йому й жити. Ти, Марку, остаєшся і далі обозним, держись добре і слухайся досвідної козацької голови. Як мені поталанить прибути на Січ раніше, то будьте сього певні, що зараз поспішу вам на виручку. Я вас не оставлю в тісноті, бо я за вас відповідаю моєю головою... Ну, прощавайте, товариші, дай Господи здорово побачитись... Та ще одне: дайте мені трохи визволенців, що на морі бували. Мені

читати