Завантажити

поталанило, тоді цілий похід міг не вдатись. Я приказав не поступати нікуди.
- Ну не сердься, Петре, на мене. Здобути або вдома не бути, коли я побачив Козлів, мене взяла непоборима нетерплячка і кортячка. З Козловом я мав різні порахунки ще з часу мого невольництва. Я довідався, що в Козлові війська мало, то чому ж не покористуватись нагодою? А коли б було не поталанило, то ти був би мене, певно, не побачив, бо я був би там лишив мою голову. Я взяв трохи добичі, а більше невольників освободив.
Над'їхав обозний Жмайло.
- Слухай, Марку, як не здобудемо сього замку, то наша робота і до половини не зроблена. Бери гармати і вибери собі яке слабше місце, щоб діру в мурі вибити. Лише не берись заскоро приступом здобувати, бо людей непотрібно збавиш; то справді твердий горіх.
Підійшов і взявся за роботу. Винайшов одне місце, і засів за муром якогось дому, і став стріляти з гармат у великі ворота. Але турки насипали з другої сторони стільки каміння і землі, що хоч ворота ламались, то кулі грузли в купі землі. Пішли відтак драбинники до приступу, та й це нічого не помогло, бо турки так пражили з мурів мушкетним огнем, що мусили відступити.
- Треба підкопатись з осього-таки дому і підложити бочку з порохом, хоч се буде довго тривати.
Могильники зайняли непомітно найближчий дім і взялись за заступи. Гармата стріляла лише, щоб приспати чуйність турків.
Аж ось з'явився перед Жмайлом якийсь невеличкий чоловічок, обдертий, мов гиря, з засмаленим лицем, з чорною, мов вугіль, бородою і великим носом. Жмайло догадувався, що це вірменин, і прикликав товмача. Але чоловічок говорив трохи по-латині, трохи по-слов'янськи і можна було з ним без товмача порозумітися.
Чоловічок став оглядатися, щоб їх хто не підслухав. Був дуже осторожний і нікому не довіряв. Жмайло узяв його набік.
Він предложив Жмайлові, що за сто дукатів покаже козакам таємний перехід до замку. Про цей перехід то навіть і турки нічого не знають...
Жмайло зрадів дуже. Обіцяв дати двісті дукатів, коли добре справиться. Коли ж би зрадив, то прикаже його на кіл посадити...
Ось зараз дає йому завдатку п'ятдесят, а по роботі виплатить решту. Жмайло кинувся між товаришів і став вбирати, хто скільки може дати, бо сам не мав такої суми.
Але чоловічок жадав усього відразу.
- Коли так, то ти звідсіля живий не вийдеш... Ануте, хлоп'ята, зв'яжіть йому рученята, щоб не брикав.
Це більше помогло, як дане козацьке слово, яким Марко йому поручився. Його зараз зв'язали і перешукали за зброєю. Не було в нього іншої як невеличкий блискучий штилет в шкіряній піхві.
- Осторожно, - говорив вірменин, - остерігаю вас, що мій штилет затруєний. Найменше скалічення причиняє неминучу смерть... Розв'яжіть мене, давайте гроші, а я вас проведу.
- Слухай, чоловіче, коли добре справишся, то отаман не пожаліє ще від себе сотку докинути. У нас грошей є доволі.
Жмайло приказав прип'яти вірменина за ногу на довгім мотузі і берегти у певному місці до вечора. Чоловічок каже:
- Ще одне застереження, від якого не відступлю, щоб мене мали на вогні пекти. Обіцяйте мені і покляніться, що не рушите мого майна, попри яке будете переходити...
- Гаразд, клянусь тобі на осей хрест, що не рушимо твого, на що ти вкажеш, що воно твоє.
Жмайло розіп'яв на грудях жупан і добув малий хрестик, який дістав ще на екзамені в Самборі від владики Брилинського, і поцілував з пошаною.
Вірменин сягнув рукою за хрестиком і став йому придивлятися:
- Так ви віруєте в Христа?
- А ти що гадав?
- Добре. Твої люде переходитимуть мур коло моїх купецьких складів. Це велика перед турками тайна, а воно не моє виключно, бо я спільників маю.
- Хай собі буде і копиця золота, ніхто з нас не рушить...
Тим часом Іскра розпитував Сагайдачного про його похід і дуже радів з проворності козаків, що так гарно справились.
- Ходім, Іване, подивимось, що робить Жмайло. Щось не дуже гримають його гармати, а начеб години вибивав...
Привели Іскрі коня, і оба поїхали до Жмайла. Тут стояли всі за грубим муром якогось домівства і через вікна гримали з двох гармат у ворота, начеб на забавку.
- Нашими гарматами сього муру не розіб'ємо, - каже Іскра. - Хіба нагальним приступом або підкопом.
Сагайдачний йно рукою махнув:
- З підкопом то і за тиждень не будемо готові, а нам ніколи так довго сидіти...
Коли Сагайдачний дізнався від Жмайла, у чому діло і придивився вірменинові, та й каже:
- Його очі великою шельмою на світ дивляться... То, певно, якийсь морський розбишака, та чорт його бери... Ми з ним побратимства заводити не будемо. Скажіть йому, що коли добре справиться ще сієї ночі, то завтра я даю ще від себе окремо сто п'ятдесят. Для мене се менш вартне, як втрачати людей при приступі...
Вірменин зрозумів, що Сагайдачний говорив, і його очі заблистіли, мов вуглики. Жалував, чому відразу не заправив п'ятсот.
Тепер Іскра став з ним толкувати по-турецьки. Вірменин говорив тією мовою плавно, бо дотепер цідив слово за

читати