Завантажити

робиться.
День походу проголошено попереднього дня. Шістдесят п'ять байдаків, навантажених усяким добром, харчами і всякими воєнними припасами, стояло на припоні на Дніпрі. Крім того, було багато порожніх суден на всяку потребу. У цей похід йшло дві тисячі вибраного лицарства.
Раненько того дня відслужив січовий піп службу божу, ходив відтак і благословив військо хрестом та кропив свяченою водою на щасливу дорогу.
Мов духи, виходило козацтво з січових воріт і сідало на байдаки. Уся Січ вилягла на валі і прощалася з відпливаючими, викидаючи вгору шапками.
Повідпинали байдаки і вдарили веслами. Попереду помчали два невеличкі човни, котрі мали розглядати річку. За ними у віддалі плив байдак отамана під малиновим стягом. Тут був і Сагайдачний з Марком і Антошком, котрий від свого пана не відступав.
Отаман Жук зняв шапку і перехрестився на січову церкву, другі зробили те саме. У Сагайдачного забилось сильніше серце. Це його перший морський похід. Він горів з нетерпячки побачити те все, переконатися наглядно, чи його зусилля покажуться корисними.
- Благослови, Боже, в щасливу дорогу на лицарське жниво, і дай, Боже, щасливо повернутися! - молився Жук.
До лиману мали заплисти вночі. Там стояла турецька залога з гарматами, котра мала не допустити козаків на море. Наближаючись до лиману, козацький флот розділився і плив двома шнурками, судно за судном попід береги. Під ніч сходились і пливли серединою. Прикази отамана розвозили розсильні малими човнами.
Наприкінці отаманського судна стояла бочка, у якій держали козаки півня. Він мав їм звіщати день і був у великій пошані. Тут, на отаманському судні, був ще і секстант - голка, бо без цього не можна на море пускатися. Сагайдачний говорив до Жука:
- Чи ти, товаришу, знаєш Варну?
- Я там ще не був. Коли її здобудемо, тоді і пізнаю.
- Так ти послухай мене і поглянь, чого я в школі про Варну навчився і чого від людей довідався.
Сагайдачний розложив кусок паперу з рисунком і, показуючи пальцем, так пояснював:
- На Чорне море ти краще дорогу знаєш, бо ти перепливав його не раз. Будеш і се знати, кудою плисти під береги Болгарії. Ось тут - гирло Дунаю, з його семи рукавами, а тут лежить Варна, як кажуть бувальці, славна неприступна турецька фортеця. Перед нею - морська пристань, де стоять турецькі галери і байдаки. Ось тут замок. Нам поперед усього треба його здобувати, та він, як бачиш, подальше від моря. Попри його впливає до моря невеличка річка Девна. Пливе попід сам мур. На цей мур дістанемось нашими мотузяними драбинами, дістанемось з байдаків, якими треба вночі непомітно підплисти в річку. Цього муру дерев'яними драбинами не візьмеш, бо нема берега і нема на чім їх поставити. Дерев'яні драбини держаться в долині, наші мотузяні держаться гаками на горі. Тепер ти, отамане, розпоряди і прикажи, що кому треба робити.
- На те ще буде час, коли ми туркам попід Очаків на море перекрадемось. Там чатують турки днем і вночі; ціла штука в тому, щоби турецьких сторожних собак перехитрити...
Як доплили до лиману, сховалися в прибережних комишах, дожидаючи ночі. Тоді рушили тихесенько попри Очаків. Треба було плисти так тихесенько, щоб навіть веслом по воді не плеснути, бо від того усе залежало, щоб в Очаківській фортеці ніхто їх не помітив. Перепливали так цілу ніч, поки усі байдаки не переплили. В очаківській фортеці блимало світло.
Коли стало заноситися на світ, усі байдаки були вже на повному морі. Усі хрестилися і дякували Богу. Залунали по байдаках козацька пісня, забриніла бандура.
Взялася напрочуд гарна днина. Від сходу зарожевіло небо, а далі ціле запалало. Мільйони огняних стріл височіли з моря вгору, і випливло велике червоне сонце, котре підносилося щораз вище і вище і заясніло такою ясністю, що аж сліпило очі. Байдаки зібрались вкупу довкруги отаманського судна. Отаман зняв шапку і став голосно відмовляти молитву. Він тепер був і духовником запорозькій братії. По козацькому звичаю, то коли по морю прийшла скрутна година, козаки навіть сповідалися перед отаманом.
Потім запалили по байдаках огні на широких кам'яних плитах. Над огнями позавішували казани на триніжках. Воду возили з собою бочками. Усі байдаки були пообшивані очеретом, щоб не потонути, коли б у байдаки багато води набралось.
Поживилися і попливли далі. Байдаки згуртувались в чотири лави. Довкруги цілого флоту пливли таким півколесом малі прудкі човни.
- Тепер маємо свобідну голову і можна зараз цілу річ добре спокійно обміркувати, - каже Жук, - покажи мені ще раз сей папірець, бо я тебе лише одним ухом слухав. У мене була інша турбота на голові. - Він став придивлятися нарисові ситуації і поводив по ньому пальцем.
- Як же ти думаєш, Петре?
- На мою думку, нам би підождати на морі, щоб нікому не лізти в очі, або ховатися десь під болгарським берегом і підождати до ночі. Відтак поплисти під Варну до пристані і запалити турецькі судна. Від цього ціла Варна заворушиться. Дамо їм трохи роботи і відвернемо увагу від того, що

читати