Завантажити

і приговорював ніжно:
- Виплачся, брате, сердечно, я з тебе не поглузую, я сам щиро з тобою заплачу. Сльози облегчать твоє горе, а час загоїть рану. Тепер тобі для нікого більше не жити, хіба для церкви, для козацтва, для України. До великого діла тебе Господь покликав, а щоб ти нічим не був зв'язаний у виконанні твого посланництва, то узяв її Господь до себе, щоб ви обоє опісля на віки вічні були з собою злучені там, "ідіже ність болізни ні печали.". Господь знає, що робить, на прю ставати не можна. Вона, сердешна, бачить твоє горе і певно, собі міркує: "Чого він так побивається? Хіба ж ми жили би вічно на землі? Та ж це одна хвилинка в порівнянні з вічним життям".
Сагайдачний випрямився і втирав сльози. Марко надів йому шапку на голову.
- Ще крихіточку тут побудьмо, - каже Петро, - а ти, мій брате, розкажи мені все про її кончину, що знаєш. Не турбуйся, я вже заспокоївся. Видно, що так було на моїй долі написано.
Посідали над берегом, і Марко став усе подрібно розказувати, що чув від Чепеля, котрий незадовго опісля приїздив на Січ.
Вже геть смерклося. На небі сіяли зорі, як вони подались до січових воріт.
 
 
 
 
КНИГА ТРЕТЯ
 
ДО СЛАВИ
 
Частина 2
 
За своєго гетманства взяв в Турцєх мЪсто Кафу,
Аж и сам цесар турскій был въ великом страху;
Бо му чотырнадцать тисяч тамъ люду збил.
Катарги єдины палил, другіи потопил,
Много тогды з неволЪ христіан свободил,
За што го Бог зъ воинством єго благословил.
З книжки “ВЪршЪ…”
 
І
 
Від того часу перемінився Сагайдачний, що й пізнати його було годі. Від того дня, коли довідався про смерть Марусі, він не брив бороди. Мимо його молодого віку показалося у ній кілька сивих волосків. Тепер говорив мало. Веселість його пропала. Ніхто вже не чув його співу, а на свою бандуру то не міг й подивитися. Курінні товариші знали причину його смутку і співчували йому. Усі зусилля, щоб його розважати, були даремні.
Через кілька днів Сагайдачний ні до чого не брався, не хотів їсти, хоч оба Жмайли уговорювали його, як могли. Він висох, і помарнів, та втікав від людей. Виходив з Січі за ворота над берег ріки і тут сідав під тою вербою, де перші його сльози пролились. Тут сидів цілий день в тяжкій задумі. Йому здавалося, що на тім місці він востаннє попрощався з Марусею, і сюди його тягло, мов магнітом. Тут він інколи говорив сам до себе, начеб з ким розмовляв, всміхався болючо і плакав напереміну. За ним зорив пильно Марко і Антошко, та Сагайдачний їх не помічав. Вечером Марко забирав його у курінь. Сагайдачний ніколи йому не противився і слухав голосу Марка, наче дитина своєї пістунки. Товариші стали побоюватися, що Сагайдачний збожеволіє. "Пропав козак, та й годі, шкода його", - говорили козаки між собою.
Так тривало цілий тиждень.
Тоді відразу Сагайдачний начеб зі сну прокинувся. Устав рано, умився, поснідав з товаришами і проговорив:
- Ну годі! Живий живе гадає, треба за роботу братись.
І, хоч смуток не сходив з його лиця, хоч як усе говорив мало, він пішов поміряти місце під січову церкву, пооглядав дерево, порадив Маркові, як до того братися, а сам узявся за організаційну роботу.
Скликав на майдан усіх новиків і оглядав кожного, до чого хто вдався, і відповідно до того ділив їх на сотні і чети та наставляв їм старшину. До того вишукав він на Січі колишніх чубівців.
Зразу він говорив до них так:
- Будемо вас вчити воєнного ремесла. Не думайте собі, що робимо це для примхи, що нам так подобається. Нам немало прийдеться намозолитись з вами, поки з вас козаків зробимо. Се робиться для вашого добра. Підеш у бій, а не знатимеш, як зброєю орудувати і куди повертаться, то тебе і баба переможе, а вже перед одним кварцяним, то втікатимеш певно і пропадеш, мов руда миш. З твого вишколення на доброго козака мусить вийти для Січі така користь, що не будеш даром хліба їсти і опісля будеш обороняти її, нашу матку, і нашу церкву, і наш український народ, з котрого ти вийшов, і ту землю, з котрої тебе злидні прогнали. Тому вчися, а не тому, що тебе до того силують, лише з доброї волі, що так треба. Коли б це кому не подобалось, і хотів тут лежаного хліба, то йди собі зараз ік бісовій мамі, а то поки я сам прожену, та такого прочухана дам, оцею рукою, що тобі твій пан, від котрого ти втік, враз зі всіма економами присниться. Вимагаю від вас сліпої безумовної слухняності старшині, і за непослух строго буду карати. Без старшини нема війська.
Розпочалося зараз вчення на січовім майдані, і геть далі за валами, і на березі Дніпра, більшими і меншими гуртками. При кожній сотні були вибрані могильники, що мали копати рови і вали. Всі мусили вміти пішу і кінну службу, стріляти з мушкетів, орудувати шаблею і списом, кидати на віддаль ножами. Кожна сотня мала своїх розвідників, котрі вміли довгі простори повзанути по землі, мов гадюки.
Окремо вибрав кремезних людей з добрим зором на гармашів. Старі козаки дивилися на цю роботу з подивом і раділи, що знайшовся між ними чоловік, що хоче других навчити. За їх

читати