Завантажити

час цього богослужіння став Сагайдачний з своїми сотнями в порядку на майдані біля церкви. На це свято поз'їздилися на Січ знатні товариші з паланок з усього Запорожжя. Сагайдачний завів стріляння сальвами з рушниць цілими сотнями, що усім дуже припало до вподоби.
На такій праці плив швидко час, і наспів рік 1605. Січове військо було у зразковому порядку. Зброї було доволі, байдаків повнісінько довкруги Хортиці, а багато готових човнів на березі. Коні були уїжджені, пороху і куль повні склади, харчів назбирано багато. Козаки були певні, що весною підуть у якийсь похід, певно на ляхів.
Кошовий скликав велику раду зараз по великодні. Він говорив перед радою так:
- При Божій помочі ми стали на своїх ногах так, як ще ніколи. Тепер пора нам, щоб козацтво не залежувалось, а попробувало своїх сил. Може бути, що ще щось покажеться недоладне і треба буде справити або добавити, а дещо закупити, то ми так і зробимо, а ви, панове товариство, як гадаєте?
Тепер кошовий, знаючи, що між козацтвом є єдність, не боявся жодних партій.
- На ляхів підемо, шкода втрачати слів, - крикнув хтось з гурту.
- Ведіть нас на ляхів; вже досить знущалися над бідним народом...
- На ляхів, на ляхів, вигнати псубратів-кровопийців з нашої України геть у Польщу.
Тепер Сагайдачний вийшов на підвищення. Він виглядав поважно з своєю довгою бородою.
- Тихо, товариші, хай Сагайдачний говорить.
Сагайдачний кланявся довкруги шапкою.
- Панове старшино, отамання і ви, мої товариші та брати! Із душі вийняв мені слово той, хто перший крикнув: на ляхів! На ляхів треба нам йти, щоб помстити кривди цілого народа та освободити його з панської єзуїтської та жидівської кормиги. Там народ нівечиться, і треба йому помогти. Я знаю добре, чого нам на такий великий подвиг конечно потреба, бо у се діло, як знаєте, я вложив цілу свою душу.
- Гарно ти впорядкував військо, ніде правди діти.
- Я сим не величаюся. Хто пристав до запорожців, то його обов'язком є робити по своїх силах для товариства, я робив по моїх силах і не вважаю сього за заслуги. Я лише про це тому сказав, щоб ви мені повірили, що я найкраще знаю, чого нам ще треба. У нас замало гармат... Усе ми робимо у нашій майстерні, але гармат ми поки що не зладимо.
- Ми їх здобудемо.
- Певно, що їх здобути мусимо, бо ніхто нам їх не подарує, але тепер я вас питаю, де їх здобути?
- На ляхах здобудемо, по городах і панських замках сього добра - хоч греблі гатити...
- Та хіба що сими гарматами греблі гатити, бо до бою вони ледачі. У панських замках і городах гармати лихі, що шкода на їх здобування втрачати сили. Добрі гармати найшов би, може, в Польщі, та заки ми до них доберемось, то й сил нам не стане. Але я знаю краще місце, де є добрі гармати, і багато: у турків! Треба лише піти до них поклонитися козацьким способом, попросити гарненько і взяти. Я знаю, що нам це вдасться, і ми цього доконаємо. А попри ми зробимо ще одно благородне козацьке та християнське діло...
Усі знаємо, що ляхи угнітають наш народ. Він мучиться, та як йому надто допече, то він втікає від свого пана гнобителя, і на десять втікачів певно восьмеро доб'ється до нас, у Січ. Але гірша неволя від панської, гірша мука нашому братові неволя бусурменська. Там мучиться народ в кайданах на турецьких галерах, в тюрмах та підземних льохах. Спитайте тих, що там побували, яка гірка доля до турчина в неволю попасти.
- Правда, правда, хай Господь хоронить в турецьку неволю попасти.
- А втеча звідтам тяжча, як від ляха з України, а скільки-то християнських душ пропадає через те, як не може видержати знущання і збусурмениться? Тож подумайте, панове товариство, як би воно було гарно, коли б ми, забираючи собі турецькі гармати, освободили ще яку сотню-дві християнського люду з турецької неволі. А ще подумайте, скільки у ледачого турка золота набралось? А це також би не завадило нам роздобути...
- Добре говорить, йдімо на турка...
- Ні, краще ходімо на ляха.
- Не говори небилиць, хіба не чув, як гарно нам вичитав.
Кошовий каже:
- Хто за тим, щоб йти на турка, підняй шапку!
Цілий майдан вкрився піднесеними вгору шапками. Кошовий підніс булаву вгору.
- Більшість хоче на турка, так воно і бути мусить...
- Тепер подавайте, товариші, голоси, кому бути наказним у тому майбутньому поході, бо вже ж цілим кошем не можемо йти, підемо усі на турка, то тут нам татарин на шию влізе.
- Сагайдачний хай буде отаманом, ніхто так гарно діла не зробить, як він. Як він гарно впорядкував військо...
- Славно, Сагайдачний, бери булаву!
Сагайдачний кланявся на всі сторони.
- Панове товариство! Є старий січовий святий звичай, що вибраний старшина до трьох разів вибору не приймається, аж доки його до сього не вислухають. Я клянусь моєю козацькою честю, що не для поведенції і звичаю не приймаю сеї честі, а лише для того, що я такого діла не подолію. Панове! Ви поміркуйте, що я ще як живу, моря не бачив, у мене нема досвіду на півшага. Мав би я моїм

читати