Завантажити

Жмайлові дорогу і, зложивши на грудях руки, виговорювала своїм беззубим ротом якісь слова, чого він не розумів. Жмайло відсунув її набік і пішов у дальші двері. Тут побачив таке, що йому голова закружляла. Було тут яких двадцять напрочуд гарних молодих жінок. Вони були одягнені у шовки і адамашки, з золотими прикрасами на голові і шиї, діадемами з жемчугів у волоссі. Одна краща від другої. Всі були одягнені в широкі штани та убуті у гаптовані золотом черевики.
Жмайло стояв на порозі з скривавленою шаблею і не знав, що йому робити, бо жінки підносили зразу великий писк, а відтак притихли. Козаки, пхаючись сюди, потрутили його усередину. Тоді жінки стали заслонювати собі лице долонями, хустинками, котра що мала.
Жмайло отямився. Що йому з цим кагалом робити?
- Гей! Кажіть, молодиці, котра з вас хрещена? З гурту вийшли три гарні дівчини, а одна заговорила по-українськи:
- Ми християнські невольниці. Ми дві з України, а це ляшка, визвольте нас...
- А ці другі?
- Тим дайте спокій. Вони раді, що у гарем попали, коли звідсіля підуть, то собі пошукають іншого пана...
- Так нічого нам гаятись. Одягайтесь мерщій у що попало і ходіть за нами. Хлопці! Забирайте оці всі килими, це нам також придасться. Забирайте все, що можна взяти, цю палату треба добре випатрошити, бо її пан і так не жиє.
Тепер стали козаки виносити цілими оберемками усяке добро з палати. Все понесли на байдаки.
Запалав увесь город. Від моря побачили дві ракети.
- В саму пору ми упорались.
Сурмачі сурмили збір.
Козацтво збиралось, познімали мотузяні драбини з муру і забрали на байдаки.
Над рікою застав Жмайло гурток обідраних невольників, яких купили собі турки на базарі. Вони тепер повтікали і прийшли просити козаків, щоб їх забрали з собою.
- Не говоріть багато, лише сідайте на байдаки, бо нам пильно. Ми по це сюди і прийшли, щоб християн визволяти.
Настала на березі велика метушня. Усі пхалися, щоб швидше відплисти.
Відплили всі байдаки на море. Жмайло плив на послідньому. Поплили до Сагайдачного.
- Чи всі вже тут? - питає Сагайдачний.
- Я відчалив послідній.
- Пливем на море, а там спочинемо по тяжкій праці.
Вдарили веслами і відплили геть на море, де всі байдаки зі здобутими галерами зібрались вкупу. Лише сторожні човни поставили довкруги подальше.
Звідсіля вже і Варни не було видно.
Козаки дуже раді були, що похід так гарно повівся. Варна довго попам'ятає таку гостину.
Сагайдачний пересівся на одну з галер, і там застромили отаманський прапор. За ним повели Ібрагіма і три християнські невольниці. Вони понадягали на себе киреї і подобали на монахинь.
На палубі сів Сагайдачний на якійсь бочці і прикликав потурнака.
- Хто ти?
- Я потурнак Ібрагім.
- З якого ти роду, звідкіля і як тебе по-християнськи звали?
- Я з України, але мого роду й імення не скажу.
- Чому?
- Бо я з славного козацького роду, і не хочу його каляти тим страшним поганим п'ятном, яке до мене приплило через те, що потурчився. Хай мене моя рідня згадує, що я загинув, поліг. Хай і плачуть за мною. Легше їм буде вмирати з молитвою за мою душу, чим мали би довідатись, що я поганець, урод, якого ні земля, ні вода не повинна прийняти.
Ця відповідь усіх дуже зацікавила. Сагайдачний собі подумав: "Не такий він поганець, коли шанує свій рід і ймення".
- Що тебе спонукало, що ти потурчився?
- Отамане, батьку! - крикнув несамовитим голосом потурнак і впав навколішки. - По козацькому звичаю у морських походах, коли грозить небезпека загибелі, коли настане скрутна година, тоді отаман каже: "Сповідайтесь, товариші, господу Богу і мені, отаманові кошовому, з усіх своїх гріхів". Я не маю права покликатись на козацький звичай, бо я відстав від козацтва і я недостойний козаком себе називати. Ще й те, що нам зараз небезпека не грозить. Та я тебе благаю, отамане, вислухай моєї сповіді. Я знаю, яка кара мене жде. Яка вона не буде, я її прийму і спокутую без ропоту, але зглянься на мене, окаянного, дозволь, вислухай, ачей же мені хоч трохи на душі полегшає. Я не смію вимовити божого імення, такий я грішник.
Він просив таким голосом, як мала, провинившися, дитина просить прощення у матері.
- Говори! Я слухаю.
- Я потурчився не для користі для себе. Коли б я був мав користь на думці, то я при моїй освіті і проворності був би високо пішов між турками. А я вдоволив себе тим, що мене поставили звичайним наглядачем, посіпакою і катом над невольниками. Я зробив це, налякавшись невольничого життя, тих кар, того знущання над християнськими невольниками. Вони наді мною знущались тим більше, що пізнали в мені кращу людину і хотіли мене для себе приєднати. Ще як я побував у Синопі, приходило мені на думку покласти на себе руки і зробити моїм терпінням край. Та я цього не зробив, надіючись, що моя доля, може, поправиться. Тоді мене повезли в Царгород і замкнули у Чорну вежу. От тут було пекло. Я не видержав. Я зголосився у старшини, відцурався Христа і признав Магомета

читати