Завантажити

ставши напроти Петра,- що ви за люди?
- Хiба не пiзнали? - одповiв Петро.- Ми ж запорожцi!
- Якi такi запорожцi? - почав гримати полiцай.- Немає тепер запорожцiв! Мабуть, розбишаки якiсь або втiкачi. Як насмiлилися шаблi чiпляти?
- Запорожцям бути без шабель не годиться! Ми не тутешнi запорожцi, а вiльнi, з-за Дунаю!
- Цить, цить! - замахав на Петра руками полiцай.Ходiть усi за мною до городничого.
Петровi се не подобалося; проте, маючи в кишенi бiлет з печаттю посланця князя Потьомкiна, вiн не вагаючись пiшов з товаришами за полiцаєм.
Кодацький городничий Шостак був уже пiдстаркуватий i гладкий чоловiк. На своєму вiку вiн уже послужив чимало у вiйську i тепер у чинi полковника одпочивав на посадi городничого. Коли до нього привели запорожцiв, вiн пiсля смачного обiду й доброї пляшки горiлки вже виспався i тепер сидiв у хатi, смокчучи люльку на довгому чубуцi.
Коли полiцай одрапортував йому, ще привiв таких запорожцiв, котрi втекли на Дунай, вiн вип'яв на козакiв свої здивованi очi i почав гримати.
- Отеє добре вскочили ви до моїх рук! Якже се ви смiли тiкати до бусурманiв. Ось я зараз всiх вас голубчикiв у колодки!
- Пiдождiть, пане полковнику! Не хапайтеся! - сказав Петро.- Те вже давно цариця нам подарувала, а свiтлiший князь вже аж двiчi засилав до нас за Дунай посланцiв, закликаючи нас назад. Вiн i землi нам, i вiльне життя обiцяє. От на те нам од полковника, князiвського посланця, i бiлет дано, щоб нам нiде нiякої перешкоди не чинили!..
Прочитавши бiлет, городничий почав неймовiрно розглядати його з усiх бокiв i навiть проти вiкна на свiт.
- Не чув я про такi бiлети нiчого... - сказав вiн згодом,- i наказу такого у мене немає. Чи не самi ви, голубчики, сей бiлет написали. Певно, що воно так i буде.
- Iванов! - звернувся вiн далi до старшого полiцая.Який у нас наказ про запорожцiв?
- Наказ свiтлiйшого князя вiд 1776 року, щоб всiх, якi знайдуться, непанськi, запорожцi вiддавати у пiкiнери.
- Чули? - гукнув городничий.- Признавайтеся менi зараз, хто з вас панський, а хто казенний?
- Так якi ж там у Туреччинi пани? - обiзвався Петро.Чуднi ви, пане. Ви гадаєте, що й там князi та графи?.. Там пашi, мурзаки та беї.
- Се ми все розберемо: хто ви й вiдкiля. Перше за все я ваш бiлет пошлю до губернського правлiння у Кременчук, щоб там роздивилися, чи вiн певний.
- А скiльки ж то мине часу? - спитав Петро.
- А мiсяцiв зо три мине...
- А якже ми будемо без бiлета?
- У в'язницi вам все одно вiн непотрiбний!
Тепер i Петро зрозумiв, що справа виходить на зле. Що, може, доведеться шаблями та чингалами собi до дуба стежку прокладати. Проте, ранiше нiж проливати кров, вiн вдавався до хитрощiв. Почувши, що дехто з то вариства почав сперечатись з городничим, доводячи, що запорожцi вiльнi люди, вiн зразу спинив їх i повiв розмову сам:
- Ви пробачте нам, пане полковнику. Як ми третiй рiк уже не бували тут, то й не знаємо, що тут дiялося i як воно є. От, будь ласка, скажiть, як воно сталося, що запорожцi були вiльнi, як от примiром ви, пане, а тепер ви питаєте, чи немає помiж вами панських?
- Бачу, що в тебе в головi горобцi лiтають. Не дурно ж вона як винницький казан завбiльшки. Було колись ваше, та минулося, а тепер всi запорожцi, що по панських землях сидять, так то панськi крiпаки, а таких, що вештаються по селах, як от ви, забирають у пiкiнери на царську службу. От що!
- Так виходить, пане, так, що як хто запорожець, так або рабуй у пана, або служи царицi?
- Нарештi таки збагнув! Так же воно й є!
- Так про що ж ви, пане полковнику, турбуєтесь? Адже ж ми з тим i прибули сюди з Дунаю, щоб у пiкiнерах царицi послужити!
Городничий глянув на Петра здивовано, а його товаришi ледве не скрикнули з обурення, та таки вдержалися, зрозумiвши, що Петро хоче обморочити городничого.
- Як? Самi, охотою йдете? - спитав Шостак.
- Та вже ж нiяк! Запорожцевi що? Звiсно, або гуляти, або воювати... Гульня нам за два роки прямо остогидла, а воювати - так аж руки сверблять... От ви, пане полковнику, i напишiть, значить, до губернського правлiння, щоб нас прийняли у пiкiнери, а ми поки що на прощання погуляємо!
- Так ви б же так зразу й говорили, що приїхали служити пiкiнерами, а то почали верзти нiсенiтницю про якесь вiльне життя. У пiкiнери я можу вас i без губернського правлiння вiддати... на те у мене наказ є. Якщо так по добрiй волi йдете, то iдiть з Богом догуляйте, а завтра я й виряжу вас у Самар.
- От спасибi, що недовго тут держатимете... - сказав Петро.- Коли б скорiше до вiйська, бо воювати притьмом хочеться!
Вклонившись городничому, Петро махнув рукою товаришам:
- Ну, панове, ходiмте та вдаримо сьогоднi ще лихом об землю!
- Тiльки глядiть, бешкету не чинiть,- гукнув услiд козакам городничий i почав розпитувати пiдручного про iншi справи в мiстi.
Петро справдi повiв товаришiв знову на базар та завiв до шинку, на берег же до дуба нiкого й не пустив iти, щоб полiцаї не вистежили, що у запорожцiв стоїть дуб напоготовi. Тiльки

читати