Завантажити

їх слухати.
- На кого ж вони нас покинули? - плакала одного разу Ївга.- Хто ж нас бiдних оборонить од лихих людей? Хто захистить од кривди?
Сердешна дiвчина не стiльки сумувала з того, що минулося її вiльне життя, як з того, що Галин брат Iван поїхав за Дунай i покинув її, не сказавши навiть "прощай". А вона ж то його з дитячих лiт любила, мов рiдного брата, та мала надiю, що й довiку житиме з ним укупi!
- Не нарiкай, голубонько! - одповiла крiзь сльози Галя.- Не своєю волею вони пiшли од нас: Демка повезли у кайданах, Iван же, ти знаєш, помстився за батька та й мусив раптом тiкати. Помолимося Богу за них, щоб хоч їм Господь послав щастя й долю, а ми вже якось перетерпимо. Наша доля жiноча: ми звикли з дитячих лiт коритися всiм, козаки ж не звикли коритися неправдi...
Минув тиждень i другий. Прикажчик знову почав залицятись до Галi й умовляти її до любощiв, але вона не хотiла про те й слухати, перетерплюючи й лайку, й знущання, i важку роботу.
На третiм тижнi до управителя прийшла звiстка про те, що Рогоза втiк зi служби i куди подiвся - невiдомо. Покликавши до себе прикажчика, управитель загадав йому звiнчати Галю з якимсь парубком або удовцем.
- Князь буде гнiватись,- говорив управитель,- як довiдається, що молода жiнка та не дає йому приплоду... Треба з кимось її спарувати.
У прикажчика аж очi заграли з радощiв, що вiн може досягти того, чого бажає.
- Дозвольте менi взяти оту козачку за себеї - сказав вiн i навiть уклонився управителю.
Управитель глянув на нього здивовано. .
- Хiба ти не нагледiв собi дiвчини, що хочеш взяти молодицю та ще й з дитиною?
- Дуже ся козачка менi в око впалаї - одповiв прикажчик.- Дозвольте взяти!
- Ну, коли охота, то й бери!
- Шкода, що заходить Спасiвка... - сказав прикажчик.Доведеться два тижнi дожидати.
- Пiдождеш... Неабиякий великий час! - сказав управитель, посмiхаючись, i залишив розмову.
Повернувшись од управителя, прикажчик зразу ж пiшов до Галi.
- Бачиш, хахлушка,- сказав вiн,- який я до тебе приязний: замiсть того, щоб тебе засiкли на смерть за непокiрливiсть, я зроблю тебе прикажчицею, моєю жiнкою. Будеш найстарша на селi.
Галя зрозумiла речi прикажчика так, що вона стала удовою, i зблiдла як крейда.
- Хiба Демко помер? - ледве вимовила вона.
- А дiдько його знає, чи вiн живий, чи помер! - одповiв прикажчик.- Втiк вiн зi служби i невiдомо, де єсть!
- Так вiн же живий!
- Однаково, що вмер, коли пропав без вiстi. Отже, лагодься до вiнця. Пiсля спасiвки зараз i поїдемо до Микитиного Рогу. Там саме тiльки посвятили церкву i пiп нас перших обкрутить.
Прикажчик пiшов геть, Галя ж навiть не збагнула, чи вiн жартував, чи правду говорив.
Проте через кiлька днiв вона почула, що прикажчик справдi лагодиться до шлюбу i упорядковує свою господу. Нещаснiй жiнцi свiт потьмарився в очах з тiєї звiстки i вона ледве дiйшла до своєї хати. Душу її сповили тяжкi думки:
"Що чинити? - думала вона з мукою у серцi.- Може, справдi москалi не такi християни, як ми, i у них таки й можна вiнчати од живого чоловiка? Як же врятуватись? Невже ж назавжди залишити надiю жити з любим Демком? Невже мати за чоловiка свого ворога, чужинця?"
Тут саме в колисцi прокинувся Миколка i простяг до неї свої рученята. Галя вхопила його i почала тулити до лона.
- Дитинко ж моя рiднесенька... Сирiтка од живого батька! Та коли б же не ти, так знала б я що чинити: лиман глибокий... У ньому знайшла б я край своїм стражданням. Куди ж я тебе подiну, дороге моє немовлятко?
Далi молода жiнка, держачи дитину бiля лона, стала навколiшки до образiв i почала молитись:
- Не попусти, Боже, такої неправди! Ти звiнчав мене з Демком, то й поверни менi його! Не дай мойому вороговi, чужинцю-нехристу, знущатись над моїм тiлом i душею. Не попусти, щоб син мiй звав батьком когось iншого од рiдного свого батька, Демка!
Довго стояла Галя перед образами i те молiння заспокоїло її. Вона встала повна надiї, що те не може статись, щоб її звiнчали з прикажчиком. Та не вспiла вгамуватись її збентежена душа, як прикажчик, неначе його кликали, вже й тут, у Галинiй хатi.
- Що ж, моя молода,- говорив вiн жартливо,- чи все упорядкувала до шлюбу?
- Не буде того нiколи! - одповiла Галя спокiйно й рiшуче.
- Як то не буде нiколи, коли управитель звелiв!
- А так, що й пiп од живого чоловiка не звiнчає.
- На те єсть наказ начальства, що як хто з служби втече, так можна його жiнку звiнчати з iншим.
- Не може бути таких наказiв, бо то було б проти Бога. До того ж пiп повинен спитати мене, чи згодна я пiти за вас, я ж скажу, що незгодна.
Прикажчик почав глузливо смiятись:
- Ой яка ж ти дурна... сказано хахлушка! То тiльки у панiв так, що своєю волею дiвки замiж iдуть: крiпачки ж iдуть за того, за кого пан звелить.
- Як-то? - злякано спитала Галя.- I пiп не питає про згоду?
- Може, й питає, якщо то так ведеться, та тiльки не звертає уваги на те, що молода говорить, а робить те, що наказує пан. Не потурати ж дiвкам. Може, яка i зовсiм не

читати