Завантажити

збився бiля всiх зимовникiв: крiпаки намагалися побрати у Балана, Луб'яного й Лантуха сокири, канати й iншi господарськi речi, тi ж не давали, бо у степах у тi часи такi знаряддя були дорожчi за золото.
- В'яжiть їх! - гукнув до своїх людей розлютований прикажчик.- Всiх в'яжiть отсих гайдамакiв, коли вони не хочуть нам коритись. Я сам одвезу їх до управителя на науку! Треба тiльки ще отих двох душогубiв пiймати! - додав прикажчик, показуючи у степ на Демка та Iвана.
Проте тих не довелося ловити. Зачувши, що коло хати збилася колотнеча, вони самi бiгли до двору i, побачивши, що їхнього батька вже зв'язано, кинулися його визволяти.
- Пустiть тестя, бо вб'ю! - грiзно гукнув Демко.
Побачивши по очах козака, що вiн у запалi, люди пустили старого Балана i розтупилися в усi боки, але, як тiлько Демко та Iван почали його розв'язувати, прикажчик моргнув кiльком своїм крiпакам, накинувся з ними на козакiв ззаду i, зваливши, почав в'язати їм руки й ноги.
Козаки одбивалися, як роздратованi звiрi, але їх надавили цiлою купою i врештi пов'язали. Прикажчик же пiсля того, як зв'язаного Демка пiдвели з долу, вдарив його з помсти по виду.
Галя метушилася помiж людьми, мов у нестямi. Вона кидалася вiд чоловiка до батька, голосила й благала, щоб їх пустили, але нiхто на неї не звертав уваги i тiльки прикажчик добре штовхнув її, коли вона хотiла розв'язати Демка.
Через пiвгодини трьох старих запорозьких дiдiв та двох молодих з покрученими за спину руками везли до тiєї самої економiї, що будувалася бiля руїн Запорозької Сiчi.
Почувши, що запорожцi не хотять коритись волi прикажчика i навiть на очах крiпакiв побили його, управитель визнав за потрiбне пiднести в очах крiпакiв особу прикажчика i люто покарати запорожцiв.
Коли вiн побачив бiля ганку зв'язаних козакiв, очi його заграли хижим вогнем, мов у звiра, що вже почув кров своєї добичi, i вiн зразу почав гримати.
- Так отеє ви бунтуетесь? Не хочете робити... Не даєте худоби i навiть б'єте княжого прикажчика? Ну, так я вас навчу шануватись. Я з вас виб'ю ваше гайдамацтво! Я зроблю з вас покiрливих!
- Пане управителю! - обiзвався старий Балан.- Защо нас катують? Ми людей ваших не займали. Вони прийшли на нашу землю. На ту землю, що вiддана нам пiд господарство вiд Коша славного Вiйська Запорозького. Побачивши ваших людей у тяжкому становищi, ми навiть хати свої покинули та вашим людям вiддали. За що ж хочете ви ще й добро наше забрати?.. Добро, придбане тяжкою працею?
- Вашого немає тепер нiчого! - сказав управитель.- По указу царицi всi сi землi i все, що на їх єсть, себто й ваше добро i, навiть, вашi душi, тепер є власнiсть князя... Ви його крiпаки!
З боку козакiв почулися скрики обурення, проте Балан намагався ще говорити спокiйно:
- Бог один владен над душами людей, i йому вони й належать. Того ж не може бути, щоб велика цариця звелiла грабувати й катувати своїх чесних, трудящих пiдданцiв! Нiколи того не буде, щоб ми, вiльнi запорожцi, стали крiпаками! Скорiше ми душi свої занапастимо, анiж скоримося такiй неправдi.
Не звикши чути вiд крiпакiв такi речi, управитель здивовано дивився на величну постать сивоусого запорожця. Довгий, скуйовджений у боротьбi, оселедець надавав старому запорожцевi надзвичайний вигляд, а очi того в'язня дивилися на нього не з благанням, як вiн звик бачити у крiпакiв, а смiло i спогорда. Управителевi, що служив довго у вiйську, була навiть до вподоби могутня постать старого запорожця, але тим дужче вiн узнав за потрiбне негайно перемогти й знищити сю гордовитiсть i вiльний дух, щоб всi крiпаки, що стояли навкруги великим натовпом, упевнились у тому, що нiяке волелюбство не може встояти проти його влади... I от, упиваючись тiєю владою, вiн глузливо сказав:
- Бачу, що ти занадто розумний! А скiльки тобi рокiв?
- Вiсiм десяткiв лiт Господь держить мене на свiтi, i нiколи ще на вiку я не бачив i не чув про таку кривду, яку ви нам чините.
- А ну, всипте йому вiсiм десяткiв рiзок,- сказав управитель до челядi,- може, старий дурень хоч пiсля того порозумнiшає!
- Мене рiзками? - вжахнувся Балан.- Та лiше ви вбийте мене або живого вкиньте у вогонь, анiж дамся я над собою так знущатися.
I не тямлячи себе з обурення, старий козак так смикнув свою єдину, прив'язану за спину руку, що мотузки увiрвалися. Та тiльки даремнi були всi змагання: на старого насiла челядь, звалила його на землю i, зв'язавши йому ноги, понесли знесиленого до стайнi, а слiдом по ньому потягли Рогозу, Iвана Луб'яного й Лантуха. I от на стайнi, серед бруду й калу, крiпаки, що вже стеряли в собi iскру Божого духу, почали вибивати дух живого Бога з своїх братiв.
Не стогнали запорожцi пiд руками катiв, бо бiль у тiлi був нiчим, порiвнюючи з мукою душi i серця покривджених. Вони мовчки, мов залiзнi, терпiли мордування, аж поки ставали непритомними.
Старий Балан пiсля катування не пiдвiвся... його непритомного винесли з стайнi i, одливши водою, кинули на вiз. Повкидали на воза й останнiх.
Демко, впавши на воза, сховав своє

читати