Завантажити

стьожкою, пiдсунулися ближче й побiльшали, а через який час стало вже видно, що то були вози запряженi кiньми i навантаженi всяким збiжжям. Визначилися вже обабiч возiв i люди, й дiти.
- Щось чужостороннє... - сказав старий Балан,- бо кiньми, а не волами їдуть.
Серце старого запорожця передчувало недобре i сповилося нудьгою, бо скiльки жив вiн на свiтi, то не бачив тут чужостороннiх людей.
Валка возiв i людей прямувала до запорозьких зимовникiв, а попереду всiх їхав верхи у панськiй одежi якийсь чужинець.
Коли вози вже зовсiм зблизилися з хатами, вершник спинив їх, подiлив на три валки i, направивши двi до зимовникiв Лантуха й Луб'яного, сам з третьою в'їхав прямо в двiр до Балана i почав тут порядкувати неначе у своїй господi, гукаючи до своїх людей по-росiйському:
- Становiть вози в два ряди! Повертайте голоблями до тину! Коней женiть на пашу!
- Гей ти, старий! - гукнув вiн далi до Балана.- Чого баньки вип'яв? Ходи сюди!
Почувши росiйську мову i побачивши одежу, що про таку тiльки чули вiд людей, а саме: бiлi повстянi шапки на головах та онучi й личаки замiсть чобiт на ногах, нашi козаки пiшли до возiв здивованi i обуренi на те, що якийсь пiдпанок хозяйнує в їх дворi, не спитавшись господарiв.
Всi тi московськi люди, що заїхали у двiр до Балана, були крiпаками того князя, що для нього, як вчора бачили козаки, будувався бiля Сiчi палац з надгробкiв, хрестiв та капличок запорозького кладовища; пiдпанок же, що їхав верхи попереду валки, був князiвський прикажчик.
Коли князь розглядав у Петербурзi карту подарованих йому земель, вiн уподобав те мiсце над лиманом, де стояли запорозькi зимовники, хоч їх на тiй картi й не було зазначено, i рiшив переселити до лиману п'ятдесят родин крiпакiв зi своїх маєткiв, що держав у Калузькiй губернiї. Ся його вигадка i впала тепер на голову запорозьких сиднiв.
- Скiльки .у тебе єсть печеного хлiба? - звернувся прикажчик до Балана.
- А що, у вас не вистачило хлiба? - спитав той, маючи думку подiлитись по щиростi.- Здається, хлiбiв три єсть!
- Так от що, старий, нехай ота молодиця, що стоїть бiля хати,- показав вiн на Галю,- за сю нiч напече хлiба пудiв з десять!
- Що ви, Бог з вами! - здивувався Балан.- Де ж їй управитись на стiльки хлiба!.. А ви завтра рано вiд нас поїдете? - додав вiн з неспокоєм у голосi.
Галя, що здалеку прислухалася до розмови батька з прикажчиком, теж, сперши дух, чекала одповiдi на останнє питання.
- Куди ще їхать? Ми саме туди й потрапили, куди було треба! - одповiв прикажчик i почав знову гукати до своїх людей:
- Випрягай! Випрягай, не гайся!
- Та чого ж ви сюди приїхали? - перебив його зовсiм уже збентежений Дмитро.
- Хати будемо будувати, дiду! - весело одповiв прикажчик, радiючи, мабуть, що добувся до мiсця.- Село тут буде, та ще й чимале!
У всiх з тiєї одповiдi похололо на серцi. Галя й Демко почали розумiти, що на них впало лихо, старому ж козаковi трохи не забило дух i вiн ледве прохрипiв:
- Як то б ви будували тут хати, коли се наша земля?!
- Та ви ж самi чиї? - здивовано спитав прикажчик.Хiба не князiвськi?
- Ми вiльнi люди! - з обуренням скрикнули козаки.- Ми запорожцi!
Прикажчик глянув на козакiв неймовiрно i з посмiхом. Вiн зрiс у крiпацтвi, знав що й батько й дiд його були крiпаками i не мiг собi уявити, щоб на свiтi були якiсь вiльнi люди, опрiч панiв.
- Дурницi говорите! - сказав прикажчик i, злiзши з коня, обернувся до Рогози:
- Вiзьми коня... Поводи його та постанови до стайнi!
Кров вдарила Демковi з обурення в голову.
- Вам, добродiю, годилося б вклонитися нам, господарям,- сказав вiн,- та спитатись, чи можна поставити коня до стайнi... Тодi, може б, я й сам вам допомiг, а коли ви нахабно менi, немов наймитовi наказуєте, так я нiчого вам не зроблю.
З тим Демко одвернувся i, взявши Галю за руку, пiшов з нею до хати.
- Он який ти! - з погрозою гукнув йому вслiд прикажчик.-Ну, як я надiшлю тебе до економiї, то ти забудеш свою пиху!
Тут прикажчика оточили жiнки з дiтьми i, покладаючись на те, що дiтей заїдає мошкара, просили його, щоб дозволив внести дiтей в хату.
- Несiть,- владно сказав прикажчик, передаючи свого коня одному з крiпакiв.
Жiнки заметушилися i через хвилину бiльше двадцяти дiтей з матерями увiйшли в Баланову хату i почали розташовуватись: хто на полу, хто на лавках, а кому недостало мiсця, то й долi.
Балан почував своє право стати на дверях своєї хати i не пустити до неї нiкого, та тiльки його добре серце не дозволило йому так вчинити. Старий козак тiльки руками об поли бився, дивлячись на те, що робилося в його господi. Галя теж бiдкалася й плакала, бо їй нiде вже було навiть Миколку покласти, а не то що самiй лягти, а проте, побачивши, якi у матерей змученi, обiдранi та закалянi дiти, не тiльки не сварилася з жiнками, а навiть вiддавала їм з своєї скринi сповивачi, рушники, хустки i всяке шмаття.
Нiч, що вже заходила, спiткала всю сiм'ю Балана на дворi, випханою з своєї власної хати. Спати в хатi було неможливо через

читати