Завантажити

службу, Демко Рогоза й Галя Баланiвна стали на рушнику i взяли шлюб. Вiнчав Рогозу, як i завжди вiнчав запорожцiв, сам iгумен i поблагословив їх на нове життя власною рукою.
Пiсля вiнця Балан повiв молодих вклонитися Пилиповi i разом попрощатися з ним. Пiд час прощання старий Балан, турбуючись про майбутнє життя пiсля зруйнування Сiчi Запорозької, заплакав.
- Не сумуй, товаришу! - неначе спокiйно сказав колишнiй кошовий.- На все бо є воля Божа i без його святої волi не було б зруйновано Сiчi Запорозької, Блаженнi кротцi, iже синами Божими нарiкуться! Треба скорятися волi Господнiй i вiд нього сподiватися милосердя.
За ту нiч, що минула пiсля першої розмови з козаками, запорожець-чернець багато передумав i перестраждав i, врештi, в його душi смиренний чернець, мабуть, перемiг сина вiльної волi, запорозького кошового, бо здавалося, що його навчання виходило з щирого серця.

IV

Через кiлька днiв щасливi та веселi молодi поверталися разом з батьком до Базавлуку. Ще вiз з уквiтчаними волами був далеко од оселi, а вже назустрiч подорожнiм вибiгли Iван з Ївгою, а далi повиходили й старi сусiди. Всi, радiючи, привiтали молодих i предрiкали їм щасливу долю.
Недовго посидiли всi в хатi, а далi старий Балан пiшов до пасiки оглядати свої бджоли, а Галя, вхопивши Демка за руку, потягла його в садочок. Той садочок був їй любiший за все на свiтi, бо бiля нього вона народилася на свiт, по його стежках бiгала своїми маленькими дитячими ноженятами, працювала в ньому бiля квiток та рослин i у вiльний час спочивала в холодку його кучерявих вишень та яблунь. Всякий кущик, всяке дерево i навiть квiтка в садочку були їй знайомi як рiднi дiти й брати. Вона хутко бiгла тепер стежкою саду вiд куща до куща, вiд дерева до дерева, оглядаючи їх i манячи за собою того, хто був їй тепер найдорожчий на свiтi,- свого чорновусого красуня Демка. Крiзь вiття кучерявих вишень та яблунь її привiтало своїм промiнням ясне сонце, а з-помiж зеленого листу до неї озивалося спiвуче птаство та поглядали на неї своїми рум'яними боками ряснi яблука.
Так, перебiгаючи з одної стежки саду на другу, молодi вибiгли пiд верби на берег лиману i на них глянула безкрая, блакитна просторiнь осяяного сонцем величного лиману.
- Любий мiй! - скрикнула Галя.- Чи є на свiтi що чарiвнiше за нашу оселю?
- Тiльки ти, моє серденятко, чарiвнiша! Чарiвнiша! Чарiвнiша i за ваш садок i за сей лиман безкраїй i навiть за свiт сонця! - одповiв козак, пригортаючи до серця свою красуню-дружину.
З того дня почалося щасливе шлюбне життя молодих. Галя ще з дiвоцтва була дуже упадлива до свого господарства, тепер же пiсля одруження ще дужче взялася до нього. Демко охоче допомагав їй в працi коло городу й баштану i хоч був не призвичаєний до того, а проте скоро почав привчатись до господарювання.
Коли зайшла осiнь i господарськi роботи скiнчилися, Демко разом з Iваном мало не щоранку виносили на човен сiтi, кошелi, рагелi й iншi рибальськi знаряддя й виїздили човном у лиман, а лиманом доїздили до плавень i верталися тiльки увечерi, привозячи добру здобич. За невеликий час вони наловили стiльки риби, що її не було куди дiвати. Галя роздавала її сусiдам, годувала наймитiв i насолила вже двi великi дiжки на зиму, а козаки все везли та й везли рибу... Та яка все була риба! Блискучi, як золото, коропи, срiбнi, ситi секрети (судаки), зубастi щуки та чорнi довгоносi осетри, а що вже було ракiв, так їх Галя здебiльшого викидала назад у лиман, лишаючи тiльки таких, що були бiльшi за долоню доброго козака та ситiшi за годоване порося.
За довгу зиму козаки все-таки занудьгувалися. Рибачити обридло, та пiд кригою рибальство було й нецiкаве. Демко взявся, було, до тих книжок, що купив у Самарському монастирi, та тiльки всi вони були про житiя святих i не цiкавили молодих козакiв. Думки обох запорожцiв полинули до Сiчi, на Дунай; та й на свою рiдну Сiч, що покинули вони на Пiдпiльнiй, їм дуже захотiлося глянути, бо й Демко i Гнат нiяк не могли собi уявити нi того, що було тепер на Пiдпiльнiй, де пiвроку до того шумiло й гуляло товариство, нi того, що було на невiдомому, таємному Дунаї. Як на лихо нi з Пiдпiльної, нi з Дунаю не доходили до Базавлуку нiякi звiстки через те, що зимовник Балана стояв осторонь од шляхiв i нiхто до нього не завiтав.
Наприкiнцi зими Рогоза не втерпiв i сказав Галi, що хоче поїхати верхи, подивитись, що робиться на Пiдпiльнiй, у Сiчi, але Галя прямо уп'ялася в нього:
- Не їзди, голубчику! Ти ж говорив, що як випускали вас з Сiчi, так наказували, щоб i не повертатись до неї. Як же ж ти поїдеш туди?.. Тебе заарештують i заберуть у москалi.
Жалiючи Галю, бо вона вже мала по веснi стати матiр'ю, Демко не хотiв турбувати її i рiшив почекати ще деякий час.
Нарештi зима минула. Степи вкрилися зеленим килимом. Садки й плавнi почали вбиратися у лист. Понад степом защебетали жайворонки, а в садках почали удудукати чубатi одуди, забуркотiли горлицi... нарештi закувала й зозуля, а тут у Галi знайшлася й дитинка - маленький син

читати