Завантажити

Миколка.
Нема чого й говорити, що всi тому Миколцi дуже зрадiли. Демковi вже годi нудьгувати - почав допомагати Галi сповивати сина, та й дiд Дмитро кiлька разiв на день пiдходив тихенько до колиски глянути на немовлятко.
Скоро почали мiркувати про те, де малого охрестити i зважали за краще зробити се у найближчiй церквi: у Старому Кодаку.
Як тiльки Галя одужала, Рогоза запряг воза i удвох з Галею повезли дитину до попа.
Наблизившись до Кодаку, Рогоза побачив, що навкруг старої фортецi будувалося чимало хат, а в лiву руку од Кодака, ближче до Половицi, будувалася нова, велика слобода. Роздивляючись на всi новини та розпитуючи вулицею у людей, де живе пан-отець, Рогоза наглядiв свого товариша з Платнирiвського курiня - Гната. Вiн ледве пiзнав Гната, бо той був вбраний не по-запорозькому i навiть штани на ньому були синi, а не червонi.
- Гнате! - гукнув Рогоза.
Той наблизився i, пiзнавши товариша, почоломкався з ним.
- Ти що тут робиш у Кодацi? - спитав Демко.- Чи не оселився тут?
- Авжеж оселився. У лоцмани, бач, приписався. Нас всiх, запорожцiв, хто приписався у лоцмани, лишили вiльними i грунту нам дали. Ми будемо повз пороги проводити берлини, байдаки й плоти.
- А хто не приписався?
- Хто не приписався у лоцмани, тих всiх повернуть у крiпакiв.
У Галi з тих речей похололо на серцi. Рогозi ж вони здавалися неймовiрними. Може, справдi воно й станеться так з бурлаками, але вiн. Рогоза, сидить бiля грунту i має з тестем власний зимовник i все господарство.
- А що ж то в долинi за нова слобода будується?
- То все нашi запорожцi осiдають. Все лоцмани... Через те й село Лоцманською Кам'янкою прозвали.
- Ну, а товариство, що пiшло на Дунай, якi е чутки?
Гнат зразу злякано оглянувся.
- Не згадуй про Дунай уголос, бо як москалi почують, а їх тут до бiса вештається, то буде й тобi й менi лихо.
Вiн нахилився ближче до Рогози i почав говорити, поспiшаючись:
- Живуть нашi вiльно у Туркiв по всьому Буджаку. I лимани султан всi їм подарував. Приходили звiдтiля мiсяцiв зо два до сього братчики Голка та Книш, щоб товариство пiдмовляти переходити за Буг до туркiв. Дехто було вже й пiднявся йти, аж тут москалi Галку й Книша схопили та й забили у кайдани... Он що. Тепер ми, братику, так тут живемо, як тi мишi: вийдеш з хати, та й озираєшся на всi боки; а в хатi й слова про запорозьку волю не промов, бо по всiх хатах москалi стоять. Прощай, товаришу, та бережися тут, щоб у якусь халепу не вскочив.
Тiльки що Рогоза, попрощавшись з товаришем, рушив вулицею далi, як до воза наблизивсь якийсь московський унтер з двома москалями.
- Що за людина? - гукнув вiн до Рогози, спинивши воза.
Рогоза розказав, по якiй справi приїхав.
- А що ж се за вбрання на тобi? - показав унтер на кармазиновий жупан козака.
- Запорозьке...
- Щоб зараз менi не було! - почав гримати на Демка унтер, вип'явши на нього свої великi баньки.- Немає запорожцiв, не повинно бути й їхнього вбрання! Зараз скинь та сховай у возi, бо вже як я сам стягну його з тебе, то вже бiльше не одягнеш!
Рогоза мусiв скоритись i, сховавши жупана пiд себе, мерщiй погнав волiв до хати пан-отця.
- Цур їм i пек, сим москалям,- говорив вiн до Галi стиха.- Коли б скорiше вихопитися звiдсiля з душею.
Охрестивши дитину, наляканi москалями Демко й Галя, не погодувавши навiть волiв, зараз же рушили з Кодака i тiльки тодi трохи заспокоїлися, коли знову в'їхали в степ.
Звiстки, що їх привезли Демко й Галя з Кодака, дуже засмутили старого Балана.
- Недобрi звiстки, дiти... - сказав вiн.- Починається тут нове господарювання. Недурно менi серце недобре вiщувало.
- Треба, тату, поїхати нам до Сiчi,- сказав Демко.Треба подивитись, що там робиться. Може, москалi вже давно пiшли звiдтiля геть... Не довiку ж їм там стояти. Може, там знову товариство збирається. Адже чимало тодi таких було, що поховалися по плавнях, щоб перечекати, поки москалi пiдуть у свою землю.
До речi Демка пристав i Iван, кажучи, що сором сидiти недалеко Сiчi i не знати, що там дiється. Старого козака й самого давно манило до Сiчi - глянути на неї хоч одним оком хотiлося, i вiн охоче згодився на вимоги сина й зятя.
Порадившись, козаки рiшили їхати до Сiчi не кiньми, а човном, через лиман та Пiдпiльною, бо з плавнi можливо було наблизитись до Сiчi зовсiм непомiтно i так Само непомiтно можливо було б i переховатись в очеретах плавнi, коли б трапилася яка-небудь пригода од москалiв.
Галя тепер не сперечалася, бо Демко їхав разом з батьком i се заспокоювало її. Вона охоче почала збирати подорожнiм всяких харчiв, а через кiлька день ранком троє козакiв сiли у невеликий човен i виїхали у лиман.
Лиман Великi Води недурно так звався у запорожцiв; упоперек його ледве сягало око, а упродовж лиману берегiв зовсiм не видно було. Дрiбненькою комашкою здавався на тому просторi запорозький човен i здавалося прямо неймовiрним, щоб вiн колись пересунувся на другий бiк лиману. Проте Демко жваво налягав на .весло i легенький човен хутко посувався

читати