Електронна бібліотека/Проза

Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Завантажити

Неусвідомлений «месседж»? Що мій сакральний, втаємничений голос транслює для твого сакрального втаємниченого вуха? Щоб уберегти щось вкрай цінне, вкрай важливе від стороннього і чужого? Ніби хтось у мені шифрує для тебе особливо інтимні повідомлення. І потім отримує від тебе такі ж. Ось так роками ми «флудимо» один одного і не знаємо, що то навіть не ми спілкуємось, а якісь «над-ми», «супер-ми». І ще ж, мабуть, глузують з нашої із тобою недалекості. Смакують нашу приземленість, як якісь соціально розбещенні німці поблажливо всміхаються з українських стандартів життя із його «мінімальним прожитковим мінімумом».
Хоча я-от зараз теж вже, наче, «європейка». Принаймні, для своїх обнадійливих рефлексій. І коли зранку біжу на роботу. У своєму красивому пальті, кольору пряженого молока. У своєму немодному, і мабуть не зовсім в колір до усього іншого, однак таки стильному шальку. Чи можна вловити в мені чужинку? Що видає у мені в цю мить приїжджу? Може це відчувається в якісь особливій «природі» людини? Знаєш – я часто над цим замислююсь. Все життя мені здавалося, що я легко пристосовувалася до нового середовища. Здатність до мімікрії – це одна з моїх чеснот. Говорять, що це взагалі особливість українців. Ми, як пацюки чи таргани – нас можна закинути будь-де і ми виживемо, пристосуємось… Коли у майбутньому знадобиться якийсь особливий підвид людей, яких треба буде використовувати для заселень незатишних хижих планет – українці в цьому будуть просто незамінні.
Часом я запитую у когось зі знайомих – чи можна вже прийняти мене за місцеву. Лідія починає сміятись, ніби я розповіла якийсь жарт і не відповідає (а що мені залишається? Я теж починаю сміятись, ніби дійсно пожартувала). А Паула, не замислюючись, говорить «Так». І ця її готовність видається мені лише знаком ввічливості, щоб не образити мене.
Але що це «бути римлянином»? Часом мені здається, ніби оті «місцеві» ненавидять своє місто. Вони, мов рак-відлюдник – живуть у старій красивій мушлі. Носять її із собою всюди. А вона все обростає новим поліпами. Рік за роком стає більшою, громіздкішою, страшнішою. Та рак не може її скинути. Ця мушля наче вросла у нього, стала частинного його хітинового панцира… Він повзе, а всі озираються йому вслід – думають, що то за дивне створіння? І як він, бідолашний, тягне на собі це?
Рим втомлює. Часом у ньому шукаєш не-Рим. Йдучи з квартири, що її зараз винаймаю, я часто обираю довшу дорогу через Viale 30 Aprile. Це така дивина! Ніхто з місцевих не знає звідки ця назва. Ну, звісно, це якась визначна дата, але що вона значить – загадка. Навіть самі мешканці 30 Квітня знизують плечима, коли питаєш у них про це. Хоча у скількох я цікавилась? Спитала у двох перехожих і опитала друзів. Це ж Рим. Він не тільки серце простору, але й часу. Якщо колись це листування вийде з наших берегів і затопить чиїсь очі, то я залишаю за собою право на вислів «Усі календарі ведуть до Риму». Якщо коли-небудь ти приїдеш сюди, то відчуєш це… Viale 30 Aprile я люблю за те, що тут ніби потрапляєш в якийсь «римський штиль». Трастевере, район якому він належить, з’явився ще в античні часи, наказом Октавіана Августа (сина «того самого Цезаря»). Гетто для іноземців на багато століть. У Середньовіччі будинки тулились тут один до одного в безжальній боротьбі із вуличками і дорогами – типове європейське видиво. Але чим далі ідеш від мосту Чотирьох голів вглиб старої архітектури, тим більше навколо дерев і кисню. На 30 Квітня старовина відступає, випускаючи тебе в щось рідне і близьке. Майже все те саме можна побачити у нас на правому березі Дніпра. Тільки чистіше. Стіни будинків помальовані в кремові кольори не лише з фасаду. Навколо повно платанів. У радянські часи їх багато саджали на сході України. Плямисті велетні, що раз на рік, як змії, скидають шкіру (навіть кора їхня схожа на луску!).
Тут і є «часова яма». Суміш архітектурних стилів. Повоєнне зодчество з блідими відтінками конструктивізму й суто моїм уявним сталінським ампіром (звідки тут (!) ця збочена асоціація?).
Для туристів тут немає нічого прикметного і цікавого. Навпаки, їм ця вулиця може видатись нудною і аж надто вже спокійною. Місцина для затишного проживання добропорядних громадян Риму. Чула якось, ніби тут знімають квартири місцеві знаменитості – політики, співаки, актори. Утаємничені від усіх барлоги – запасні аеродроми вдалечині від котеджів, де шпигують папарацці. Нори для секретних кохань і брудних справ, котрі майже ніколи не вибираються на світло з затінку щільно запнутих портьєр і жалюзі на вікнах. Я стільки ходжу тут, що може якось і зустріла когось із цих селебретіс, але ж хіба я знаю їх? Пройшла повз – для мене це звичайний мешканець Viale 30 Aprile. А може й хтось із них з підозрою примітив, що я тут швендяю. Чого ходить? Рознюхує щось? Яка в неї сумочка – чи влізе професійна фотокамера?
Я люблю бувати тут, бо ця вулиця нагадує мені про дім. Не вистачає тільки лавочок. Щоб можна було їсти персикове чи м’ятне морозиво і невиховано гойдати чобітком у

Останні події

22.01.2025|11:18
Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
22.01.2025|11:16
«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
22.01.2025|09:24
«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
20.01.2025|10:41
Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
17.01.2025|11:04
Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
15.01.2025|10:48
FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
12.01.2025|20:21
Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
12.01.2025|08:23
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
11.01.2025|21:35
«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
11.01.2025|09:00
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»


Партнери