Електронна бібліотека/Проза

де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Завантажити

українці – це працьовиті, сердечні й доброзичливі люди. До пані Гонорати та її сестри двічі на тиждень приходить прибиральниця-українка, а нянька її онуків приїхала з Житомирщини, де перед тим працювала кухарем у дитячому садку.
А для когось іншого українець – це той же спиртонос, що обвішений грілками зі спиртом та обліплений пачками сигарет перетинає щоденно кордон у тих же Шегинях. Пам‘ятаю, як одного разу їхала рейсовим автобусом «Львів-Перемишль». Перед кордоном в автобусі почався несамовитий рух: чимала група людей, чоловіки й жінки ховали сигарети й спиртне, зовсім не криючись з тим перед іншими пасажирами. При тому вони діловито консультувались з одним із водіїв, мовляв, що і куди можна сховати.
– Дивіться, що робиться... Скажіть, що за часи настали? – задала мені цілком риторичне питання літня жінка, що сиділа поруч.
– Якби людей біда не змусила до цього... – почала було я...
– Та яка там біда! Гляньте на оту бабцю у синій хустці... Вона місцева, з Мостиськ, сусідка мого брата. А отой чолов`яга, що допомагає їй сигарети у штани запихати, це її зять. А поруч онук... Доньки з ними не бачу чомусь... Вона медсестрою працює у лікарні, мабуть на чергуванні. Знаєте, який дім вони нещодавно бабахнули? З колонами, дорогою дахівкою. Великий, наче церква... Вони за день по кілька разів туди-сюди обертаються. Зять навіть з роботи із-за цього звільнився... Уявляєте, скільки вони з цього мають? – стишеним голосом, у якому відчувалась заздрість, шепотіла мені моя випадкова супутниця. І раптом запитала мене:
– А ви сигарети везете? Ні? То візьмете мої? Знаєте, я ж бідна пенсіонерка, мені на ліки треба заробляти...
Ненавиджу, коли людина виключає мислення й живе готовими стереотипами. Та вони, стереотипи, Танечко, таки беруться з життя. Подумай, як може сприймати Україну хтось, хто вперше перетинає її кордон, коли на митниці у Раві-Руський, з новими будинками, ошатними павільйонами, акуратними бордюрами й доглянутою зеленню туалет (зауваж, платний) виглядає, як смердючий дзот з двома захєзаними отворами у підлозі й, як мені видалось, не дуже тверезою тіткою за замацаним склом. Добродійка та бере оплату й видає клієнтам дрібку паперу, який накручує на палець і відриває, відміряючи його, наче дорогоцінні ліки у аптеці. Коли я запитала чому ж папір мокрий, вона відповіла: «Вибачте, він у мене у відро впав...» У відро з чим?! Картинку доповнюють мокрі брудні стіни у павутинні, штучних квітах і з покоцаним дзеркалом ув іржавих плямах. Що тут ще можна додати?
Зате душа моя росте, коли я бачу як на Великдень українці йдуть до церкви. Строї, фантастичні у красі своїй вишиванки, подекуди коралі з бабусиної скрині... Вродливі одухотворені обличчя, радість ув очах... Кожен кошик зі свяченим – витвір мистецтва. Так, наче все оте випадкове, наносне і несправжнє зникло. Щезло, як поганий сон... І тоді мені хочеться вірити, що все краще у цих людей ще попереду і що воно обов‘язково буде... Якщо вони лише цього захочуть, Танечко.




13.

Кривий Ріг – Брюссель – Канари –Прага – Донецьк

@
Люба Ірино!
Сьогодні я у Кривому Розі. Справи/проте і вони і справа, і зліва, і взагалі/ обсіли мене як воші, у погані часи, і як гроші – зараз. Лабораторія в порядку. Ти уявляєш, це незвичайне місто! Труби, які тягнуться з незвідки в нікуди, швидкісний трамвай в тунелях метро, напис на трубі «Коксохімічне кладовище» - і дійсно, це коли всім нам труба, і це справжній людський цвинтар. Цілую. А як ти в Брюсселі?
***
Олеже!
День похмурий, дощовий. Мені здається, що це серце світу, і зараз моє серце стукає в унісон з ним. Ходила по крамницях, відчуваю себе і жінкою, і леді. Леді – бо статки Проекту дають мені можливість відчуття гармонії між моїми примхами і можливостями, а жінкою – тому що відчуваю гідною всього цього. Комфорт – взагалі: це не забаганка, це засіб лише думати лише про справи.
Вчора ознайомилась зі станом справ в OrbitChemicals. Вони «чисті», і згодні допомагати нашим компаньйонам.
А після…ходила по крамницях, придбала чарівне плаття від ZuhairMurad. Чорне, неначе з пір’я. я ж янгол, ти ж знаєш. Неначе «перелетіла» у вісімнадцяте сторіччя з майбутнього, що ми творимо…
***
Irin! Vchora zatrimali menti, prosto laziv po promzoni z fotoaaparatom. pishu z telephona.Yakis obezzyannik.Advokat bude cherez godinu.Zgadav stari chasi….Kiss from me!
***
Oleg! Trimaysya! Taka vzhe dolya fotomaniakiv…Kiss!
****
Ірина! Привіт!
Як ти? Як пелена брюссельських туманів? Взагалі, таким таємничим здається нам наш план, наше майбутнє. Воно манить мене так, як і твоє тіло…
Зранку відпустили. Відкупився. Не хочу думати про це, проте це було варто того. Знайшов запасний шлях, хоча в нашому випадку шляхів відходів нема. Завтра їду поїздом в Київ. Ночую в отелі «Саксагань», не Хілтон, проте краще ніж колись я ночував в холодній квартирі, коли був інженером, або як вчора, на

Партнери