Завантажити

рахунку звідкись узялося десять тисяч гривень. Я ні від кого не чекала такої суми. Ти часом не причетний до цього?.. Ау-у-у!..
. . .
Привіт, кицюню! Вибач, що так довго мовчав. Про гроші поки – нікому ні слова. О’к? Це твій заслужений гонорар. Ти мені люб’язно надала цінну інформацію про діяльність тієї псевдо-фармацевтичної контори, в якій колись працювала. А за інформацію, сама знаєш, треба платити.
. . .
Не лише платити, а й розплачуватися. Майже, як за гріхи… :(
Не розумію, хто це тобі виклав такі величезні гроші за якусь нещасну статейку, вивішену в інеті. Тільки не кажи, що головний редактор сайту новин. Я ж не схожа на дурну, правда?
. . .
Слухай…
. . .
Що це за музика??? ДЕ ТИ?!..
. . .
Кицю, все гаразд.
Музика – черговий знак, який ти не зрозуміла. Наступного разу будь уважніша.
Я живий і здоровий, хоча й досить далеченько від рідного дому. Зупинився на деякий час у столиці однієї невеличкої південної держави. Так склалися обставини.
Аби ти мала бодай якесь уявлення про це місто, спробую коротко його описати.
Тут занадто тепле, як для кінця осені, повітря. В повітрі – змішаний запах спаленої деревини, пересмажених кебабів, сухого листя і терпкувато-солодкої ягоди мушмулі, про існування якої я раніше навіть не здогадувався…
Суцільна еклектика в архітектурі: новобудови стоять поруч із бараками, збудованими ще півстоліття тому після сильного землетрусу. Забагато барів і ресторанів, майже цілодобово переповнених відвідувачами. На вершині найвищої гори – залізний хрест, який світиться уночі. На площі – височезний пам’ятник античному воїнові на коні. Довкола пам’ятника стовбичать брудні продавці печених каштанів та різних солодощів, бігають галасливі циганчата. Річка в місті – неширока й неглибока (не те, що наш Дніпро!). Інші деталі: старий кам’яний міст, середньовічна фортеця, мінарети мечетей, ніби націлені у небо стріли…
Ну що, маєш якісь припущення стосовно місця мого теперішнього перебування? Якщо ні, тоді вибач за всі загадки. Поки буде краще для нас обох, якщо ми не згадуватимемо жодних топонімів та імен. Тим паче в цій країні я, швидше за все, надовго не затримаюся. Ймовірно, виїду звідси завтра або післязавтра. Хоча багато чого залежить не від мене. Я повністю в руках Долі, а вона, як виявилося, дуже й дуже примхлива пані.
Можливо, тобі варто розпочати нове життя. Без мене. Подумай.
Цілую ніжно.
Твій.
. . .
Мушу тобі сказати, любий, що конспіратор з тебе – ніякий. Невже ти думав, що це так важко – знайти в інтернеті інформацію про те, в якій точці планети п’ятдесят років тому стався землетрус?
Поки нікуди не рипайся зі свого «загадкового міста». Я вже придбала квитки на найближчий літак (скористалася тими грішми з картки). Прямих рейсів не було, тож летітиму через Відень, доведеться переночувати в аеропорті.
Давай домовимося так: оскільки я не знаю жодних твоїх координат, чекай мене завтра о шостій вечора за місцевим часом, біля того воїна на коні, про якого ти згадав.
Здається, небезпека загрожує нам обом. Сьогодні вранці мені відверто натякнули на це… Поки я летітиму до тебе, подумай, чи не можна якось знищити або спростувати оту статтю. Ну, має ж бути якийсь вихід з цієї халепи!..
. . .
“Я прийшла – тебе нема…”. Але нічого, може, завдяки тобі хоч трохи побачу світ. В усьому треба шукати плюси. Навіть в мінусах.
Сьогодні я перше в житті скуштувала печених каштанів. Купила їх на площі, в чорнющого від диму юнака. Вирішила задовольнити свою цікавість. Дивний смак. Щось середнє між квасолею і картоплею, тільки – солодке. Якщо чесно, я не в захваті. Але, принаймні, тепер знатиму, що таке їстівні каштани...
Зараз сиджу в одній кав’ярні, де є wi-fi. Я тут зі своїм вірним “ацером”, останнім часом він трохи глючить. Замовила чай з лимоном. Хоча, може, варто було б взяти п’ятдесят грамів коньяку… Не таке вже тут виявилося тепле повітря, як ти написав. Я реально змерзла в осінньому пальті, поки чекала тебе під тим пам’ятником.
Допиваю чай і йду шукати готель, бо вже темно.
А, може, все таки зустрінемося?..
. . .
Нарешті я знайшла готель за двадцять п’ять євро на добу. Вважай, за безцінь. Хоча умови тут цілком пристойні, та й недалеко від міста, хвилин десять, якщо іти швидким кроком. Дотримуючись правил твоєї гри, навмисне не пишу назву готелю. Просто згадай, як звали колишню дівчину твого брата (оту, що завжди ходила в білих штанях) і постав це ім’я у давальний відмінок. До речі, фірма, яка виробляє “вітаміни”, має філію в Греції. Це теж підказка.
. . .
У мене все гаразд. Це мій тимчасовий номер.
. . .
Невже ти отримав жодного мого листа?! Боже, кому ж я їх писала???
. . .
Люба, не хвилюйся. Я отримав усі твої листи. Й одразу здогадався, де ти. Поки будь там. Насолоджуйся життям, відкривай для себе його нові грані. За гроші не хвилюйся. Нам заплатили лише частину гонорару,

читати