Завантажити

дивлюся на довгоносого дятла, який так нагадуємені одного знайомого, що без жодного страху перед стихією раптово розбурханих емоцій, майже не прислухаючись до моїх докорів та застережень, сумлінно нищить тарганів та усіляку шашіль, що точить кору моїх мізків. Іноді мій знайомий боляче длубається і в підкірці, намагаючись здобути переконання, що дістався-таки до живої, не ураженої шкідниками субстанції.
Зрештою, його цілеспрямована одержимість притаманна й мені. Адже така невдячна і ризикована санаційна турбота навіщось потрібна, є в ній зміст, спонука, яких нам не осягнути і не розтлумачити, хоч ми й здаємося собі розумнішими за дятлів.
Тобі цікаво, хто отой мій знайомий? Він живе всередині кожного – власний дух, що тіло рве до болю.



20.

Карпати. Тячівський район, поблизу
села Мала Уголька

@

- до звязку вночі мабуть це буде наша остання ніч. батарея не тримає. вимикаю телефон він протягне не більше години. Отож включу його ще два рази. чому ви припинили залишати мітки? що трапилося? ви не думаєте про нас!!! у нас тут повимирали деякі оператори!

- До звязку рідна. У нас ще є аж пятдесят літрів бензину! Бережи дітей. Кохаю тебе.

- Ще два місяці тому о цій порі ночі було темно. Зараз солярійне сонце опустилося так низько, що я днем я не можу вийти з печери. Пересуваємося вночі групою. Всі озброєні. Води катастрофічно не вистачає. Ліс, котрим ми уже тиждень як бредемо, вимерлий. Навіть не жовтий. Не відступаємо далеко від дороги. За кермом єдиного автомобіля –Петро. З ним - Сергій. Вони не покинуть автомобіль. У ньому вся наша надія на порятунок - підзаряджаємо наші мобільники. Сергій вже тиждень чекає на дзвінок від доньки, котру відбили «фермери».

- Якщо ти, Ясю, йтимеш все-таки нашими слідами у гори, не завертайте до ФЕРМ!!! Прошу тебе дуже! Справжніх власників уже давно вбито. І харчі їхні якщо не спожиті, то добре заховані. У них у льохах є вода. Але вони підхарчовуються людським м‘ясом. Жінок ловлять аби ті вагітніли. Чоловіків – для їжі.

- михасю ті ФЕРМЕРИ напали і на нас. вони полюють навіть вдень! обмотані в дивними сріблястими лахами що відбивають сонячні проміння та з окулярами для зварювання заліза на носі. повели найслабших – трьох дітей. нам вдалося вислизнути. днювали в тунелі для потягів. спали зовсім мало. там був чиїсь велосипед і дитячий візок. я плакала. костику було би зараз більше рочка.

- у катеринки – перші жіночі дні. а у нас немає води – помитися. ані ганчірки – втертися. не думала, що до карпат пішки – так далеко. чи є у вас вода? ми не бачимо жодних ваших позначок!!!

- Поцілуй від мене Катеринку. Мені не вистачає вас. Молю тебе – вибач, ми не маємо більше нічого, чим робити помітки. Не маємо сил дертися на дерева. Обмаль часу вигадувати щось таке, що би не було помічено іншими. Боїмося нових ФЕРМЕРІВ. Так вирішили на зібранні. Я не можу нічого зробити. Хочу залишитися тут і чекати на вас. Але чи є в цьому глузд? Ми сильні тільки гуртом, Ясю!

- Ти уже не на зв‘язку! До завтра, Ясочко. Може ви знайдете покинутого автомобіля і підзарядите акумулятори.

- м. сьогодні знайшли автомоб. загубили акумулятор. вступили в ліс. Гори – наші. Ми любимо тебе.

- Ясочко. Сонце уже зайшло і ми вирушаємо до печери. Не забувай, вона називається «Дружба».








21.


Село Новоселиця
Катеринопільського
району Черкаської області
@


«Мамо! Ти вже не зі мною. Ти в іншому вимірі, де нема ні печалі, ні зітхання, лише життя безконечне. Але я пишу Тобі лист за листом, де хочу розповісти те, що не встиг підчас Твого життя.. Ось ще одне послання - № 73.
Ти знаєш, що після закінчення вузу я приїхав вчителювати – в село Новоселицю Катеринопільського району. Тепер хочу розповісти Тобі дещо детальніше про своє тодішнє життя, бо інколи штрихи важливіші від цілісності, мамо…
…непролазна сільська грязюка – цей плач важких плодовитих чорноземів, мов передпологові жіночі тортури…
…якась первісна душевна незаплямованість багатьох чоловіків і жінок, трохи захаращена червоними звичаями серпа і молота…
…діти у школі, яких я любив, здається, найщиріше від всіх моїх пізніших учнів і спудеїв – і яких я найщиріше хотів покинути разом із меланхолійними осінніми чорноземами…
…прекрасний самогон впереміш із різними холодцями та салатами… зранку я навчився пити розчинну каву і курити на порожній шлунок – із незримою печаллю цієї землі неможливо було зжитися без стимуляторів… тоді я дізнався, як багато у довколишніх селах вішальників і потопельників…
…довжелезні зимові вечори, які можна витримати хіба що у товаристві

читати