Електронна бібліотека/Проза

LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Завантажити

але, схоже, давні українці просто вимерли. Ну не зовсім всі вимерли, а лише найгірші — кращі лишилися. Оксамитова Ела вчора водила мене до краціорами. Там все так блищить, що аж захоплює дух. На чотирнадцятій хвилині почалася ваша пісня “Корбетні у квітні тримаються блакитні”, і я точно зрозуміла, чому кохаю вас. Ви дуже добре відчуваєте те, про що співаєте. От мало хто з моїх знайомих скаже, що корбетні блакитні, вони й синіми-то бувають дуже рідко, але ж у квітні такий осяйний настрій, що все здається блакитним — навіть корбетні. А вам подобаються дівчата?

Ваша Марічіка.

Марс, Великий Сирт, 48069, 12-34, М

Атмосферний тиск потроху вирівнюється, і я вже можу іноді виходити надвір. Компанія у нас тут — не дуже. Окрім Полторакі живе ще півдесятка нудних псевдоботів. Я не раджу вам з ними спілкуватися. Це істоти без мети та моральних принципів, понівечені грубим втіленням у життя ідеалів занепалого трансгуманізму. Уявіть собі пані Циплакову, що вже 34 роки сама із собою грає у шахи! Я не знаю, який у тому сенс, але вона виглядає цілком щасливою. Оце й біда! Коли я була жінкою, то розуміла щастя інакше. Але ж тепер настали інші часи. Іноді мені здається, що настало майбутнє, хоч сучасна наука і вважає, що лінійність часу — це ілюзія. Я також чула про те, що перші триста років життя людина каже собі: “Це — мої ноги, це — мої руки, це — моя голова”. А потім їй вже все одно. Просто мало що лишається свого. Вчора я вештався Лабіринтом Ночі і думав про себе, хоч це й звучить надто егоїстично, але про кого ж мені ще думати? У старих радянських газетах писали “Ленін — завжди живий”, і я нарешті розумію ці слова правильно, бо Ленін — це я. Чому я Ленін? Бо на генному рівні ми майже ідентичні. Грубо кажучи — я його клон. Тільки реальний Ленін прожив 53 роки, а я — вже 251. Мені трохи шкода, що на мене ніколи не нападе Яків Кошельков. По-перше, він тут швидко задихнеться, а по-друге, в мене нема що й забрати. Навіть браунінгу немає. Кому потрібен такий злидень?

М.

Земля, Центральноукраїнська республіка,
Київ, Саксаганського, 20.

М, о М! Я так і знала, що ви — Ленін. Але тепер мені спала на думку інша загадка. Якщо чесно, вона мене непокоїть. Ви чоловік чи жінка? Ела каже, що для фейків це не має жодного значення, але ж ми з вами вже домовилися, що ви — не фейк. Не засмучуйте мене, будь ласка. Я знаю, що ви чоловік, а форми дієслів минулого часу із жіночими закінченнями — це така ваша незбагненна особливість. Я теж іноді люблю так казати про себе, ніби я хлопчик. Я вже купила квиток. Завтра я лечу до вас і побачу вас. О боже! Не можу у це повірити. Я знаю, що ви мене не чекаєте і навряд чи взагалі читаєте мої листи. Кажуть, що вам пише щонайменше 24 000 000 мільйони маленьких дівчаток від 12 до 16 років. Це нібито ваша цільова аудиторія. Ну то й що? Я все одно лечу до вас. Якщо до вас у око потрапить трохи марсіанської пилюки, спробуйте заплакати. Кажуть, це допомагає. А ви можете заплакати?

Ваша Марічіка.

Марс, Великий Сирт, 48069, 12-34, М

Фобос та Деймос — це явно об'єкти з поясу астероїдів. Вони не йдуть у жодне порівняння з Місяцем, і не викликають у мене жодних почуттів. Між нами — це просто велетенські каменюки у небі. Коли це можливо, я намагаюся їх не помічати. Земля ж навпаки схожа на маленький смарагд. Якщо б любив дорогоцінні каміння, то вона б збурювала в мені пристрасть. А так — вона лише око, що постійно спостерігає за мною. Я б не витримав без цього постійного спостереження. Тут йдеться зовсім не про самотність, до якої я давно звик. Я уявляю своє життя без постійної уваги. Бо я вартий тої уваги. Ці слова, що я пишу та відправляю у порожнечу космічного простору, вони варті того, аби їх прочитати. Аби зосередитись на них. Бо я — це слова. Вчора до мене прилітала маленька дівчинка Марічіка. Вона обійшла навкруг мене, торкнулася рукою прозорих бокових панелей, натиснула декілька клавіш на пульті. Здається, вона була розчарована моєю зовнішністю. І це не дивно. Хіба важливо, як саме ми виглядаємо?


24.

Івано-Франківськ
@
 «Оголошується  посадка на швидкий поїзд…» - металевий голос  станційної тітоньки  спам’ятав біля входу на перон.
 Їду?Та їду!По що?А хіба я знаю?Відпустила себе на волю,та й мандрую вслід за душею.

«Привіт!Слухай,тобі відоме таке ім’я – Квітка  Цісик?»
«Привіт!Так,я в дев’яностих чула, на касетниках ще. Там такий голос чистий!»
«Ой, ну то щось розкажи! Не повіриш – почула кілька слів «Ой верше мій, верше…» І щось мені зробилося! Давай шукати в інеті пісню – видибала це ім’я. Пісень собі натягала як сорока. Тепер слухаю, і все – я поза часом!»
Отетеріло глипаю на монітор,не вірю. Як то так?!! Ще й відлуння не стихло мені: «…вже ми так не буде, вже ми так не буде, як, як було перше…»
Скидаю посилання вже навстоячки, треба бігти. Телефон слухняно висвічує дату й час. Березень, двадцять шосте. Березень?!
«Слухай, це якесь дивне! Адже



Партнери