Головна\Події\Фестивалі

Події

14.09.2018|15:30|Буквоїд

Несподівані одкровення: що підготували видавці для дітей під Book Forum

Увага! Надважлива інформація. На цьогорічному Book Forum є кілька книжок, які не можна оминути увагою: з перекладних дитячих видань – це «Булькало» Руне Белсвіка, з нон-фікшн видань – «Бджоли» Пйотра Сохи, а серед книжок для підлітків – «Щоденник Лоли» Ольги Купріян.

Увага! Надважлива інформація. На цьогорічному Book Forum є кілька книжок, які не можна оминути увагою: з перекладних дитячих видань – це «Булькало» Руне Белсвіка, з нон-фікшн видань – «Бджоли» Пйотра Сохи, а серед книжок для підлітків – «Щоденник Лоли» Ольги Купріян.

Запам’ятали основне? Тоді давайте далі, адже цими трьома книжками наша добірка, присвячена головній літературній події осені, не обмежується. Видавців опублікували багато інших цікавих підліткових книжок, видали нон-фікшн, замаскований під художню літературу, і не обійшлося без антиутопій. Наприклад, в «ArtBooks» видали продовження коміксу про Гільду, у видавництві «Асса» – другу частину фентезі «Сезон Кіноварі» Володимира Арєнєва, «Академія» продовжує тішити підлітків українською прозою, а в «А-ба-ба-га-ла-ма-зі» з’явилося одразу дві книжки про космос. Всього не прочитаєш, але з дечим ми встигли ознайомитися й ділимося своїми враженнями від новинок для дітей і підлітків.

 

Абобаль-Ябобаль

ідея, персонажі, світлини Лії Достлєвої; ідея, текст, ілюстрації Кузька Кузякіна; летеринг Закентія Горобйова. – Харків: Юнісофт, 2018. — 108 с. 

Це однозначно найхимерніша книжка про монстрів, які з’являлися на українському книжковому ринку. І це стосується ілюстрацій, ідеї книжки та специфіки тексту. 

Абобаль – істота якої не існує. Він вирушає в дорогу, де йому траплятимуться інші химерні створіння й життєві обставини. Абобалю загадуватимуть загадки, а читачам книжки постійно пропонуватиметься проробити з героєм чергове завдання чи розгадати загадку. Сказати б, що це книжка про пошук себе (Борхес у своєї класифікації сюжетів мав би зарахувати її саме туди), але в «Абобалі-Ябобалі» це – не центральний момент. Важливо не що, а як. І, як обіцяє назва цього видання, у книзі буде повно смішних слів і звуків – саме те, що так приваблює дітей і з чого можна досхочу нареготатися (вже саме тільки вимовляння назви цієї книжки – неабияке задоволення).

До того ж перед нами не просто монстрокнижка, а і специфічна абетка. Кожна наступна глава починається з наступної літери й заодно вводить химерні слова на цю літеру (друзки, дрижаки, знічев’я, накостричився) 

А ще у «Абобалі-Ябобалі» ледве не кожну розгортку можна розгорнути іще раз, тож буде нагода трошки погратися не лише зі звуками, а й із самою книжкою.

 

Оксана Лущевська. Папужка

ілюстрації Каті Степаніщевої. – Чернівці: Чорні Вівці, 2018. – 22 с.

Це перша книжка із цієї добірки, яка в ігровій і охудожненій формі дає змогу трошки ознайомитися зі світом навколо, а саме з життям папуги. А ще вона запропонує виконати кілька корисних мовних і математичних вправ – усе задля пошуку папужки, яка полетіла від своєї власниці. 

Вік читачів «Папужки» визначається як 3+. Але точніше означити цю книжку як видання для дітей, які вміти рахувати до 15, адже одне з ігрових завдань буде вгадати ім’я пташки за номерами літер.

І, звісно, пізнавальні елементи чергуються з кумедними та чудовими ілюстраціями Каті Степаніщевої. А усі наявімітації звуків на кшталт «шур-шур», «гризь-гризь» і «хрусь-хрусь», які лякають папужку, страшенно подобається чути й промовляти дітям.

 

Руне Белсвік. Булькало

ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів; переклад із норвезької Ірини Сабор. — Харків: Читаріум, 2018. — 224 с. 

«Булькало» норвежця Руне Белсвіка – це еталон дитячої книжки у цій добірці. Важко уявити якогось іншого дорослого, який би так чітко вмів бачити довкілля з висоти дитини. Річ у тім, що світ оповідань «Булькала» – суто дитячий. Автор не виказує в собі дорослого й не привносить у книжку жодних слідів дорослих досвідів чи соціальних проблем. Він ні на мить не вдається до менторства, за яке критики час від часу сварять авторів дитліту. 

Булькало, Пекар Лис, Загрібайко та інші персонажі живуть у своєму невеликому поселенні. І ці мікросвіт і міні-спільнота відбивають не так дорослий світ у мініатюрі, як дитяче уявлення про довкілля. Як і в казках чи міфах, де світ прадавніх людей обмежується їхнім поселенням, всесвіт Булькала обмежується територією навколо річки, в яку герой з усією серйозністю і великим задоволенням кидає камінці (які при цьому видають характерний звук булькання). 

Є тут негативний персонаж Загрібайко, в якому швидше вгадуються риси дитини, яка з висоти свого трошки старшого віку не хоче бавитися з малявками. Так, він завдає персонажам прикрощів, наприклад, привласнює річку, але робить це не як жадібний Гобсек чи якийсь злий антигерой, а як дитина, що не підпускає вас до свого струмочка, бо він спочатку тече крізь його оселю, а тому, за його логікою, належить саме йому. 

А оскільки тут немає дорослих (отже, немає такого, щоб один герой вказував іншому, що робити, повчав чи вимагав певних дій з висоти своєї домінантної позиції), ніхто не заважає героям осягати світ навколо на своїй неквапній швидкості й робити правильні висновки про нього.   

І як говорить один із героїв Белсвіка, цей світ нагадує йому яйце. Здається, що одного дня всі персонажі виростуть і тоді «вилупляться». А поки цього не сталося, діти, які ще «не вилупились» у дорослий світ, з усією серйозністю кидають камінці у річку, турбуються про качине яйце й хочуть зробити собі театр. Усе, що роблять герої трьох оповідань «Булькала», – це суто дитячі одкровення та винятково дитячі пригоди. Можливо, їм це вдається трошки недолуго, але це аж ніяк не применшує важливість дитячого досвіду.

 

Пйотр Соха. Бджоли

переклад Василя Сагана. – К.: Час Майстрів, 2018. – 72 с.

Є серед читачів такі, які, купуючи книжку на подарунок дітям, зрештою, залишають видання собі через його захопливість і класність. Обережно: книжка Пйотра Сохи «Бджоли» ризикує потрапити саме до цієї категорії привабливої як для дітей, так і для дорослих, адже це одне з найкращих перекладних нон-фікшн видань для дітей цього року.

Бджоли – це не тільки про мед і химерного дідуся-бджоляра у спеціальній масці. У книзі Пйотра Сохи  простежується сліди появи цих істот від античності й до наших днів. Бджоли були й у стародавній Греції, і в наших пращурів слов’ян. Навряд чи ви очікували поачити поруч з інформацією про вжалювання, функціонування пасіки чи створення меду історії про святого Амвросія чи Наполеона з Жозефіною, але вони мають безпосередній стосунок до цих комах.

Що приємно, ця книжка повідомляє не довільні факти, а насправді непересічні й оригінальні. Наприклад, щоб вберегти тіло померлого Олександра Македонського під час транспортування додому, його тримали в меді. А кумедні великі малюнки й легка й трошки іронічна манера оповіді будуть до вподоби як дітям, так і дорослим.

 

Сергій Куцан. Зюзя

ілюстрації Анатолія Василенка; обкладинка Наді Каламєєць. – К.: Фонтан казок, 2018. – 136 с.

Екзотичні птахи і рослини мають гарний вигляд тільки у віршах Юрія Андруховича. У житті ж ці живі створіння – справжнісінький головний біль для їхніх власників, а також матеріал для гумористичної повісті Сергія Куцана «Зюзя». 

Бабця мала подарувати на день народження Олесі домашнього гризуна. Хом’ячки, морські свинки та шиншили – чудовий привід навчити дівчинку піклуватися про когось, а отже, допомагати батькам – думала мама Олесі, а тому не мала нічого проти. Та річ у тім, що бабця притягла дівчинці не шиншилу, а лабораторного щура, який до всього вміє співати. І те, що здавалося таким гарним у роликах на YouTube, в житті перетворюється на жахіття. 

Бо далі в повісті починається те, до чого не була готова мама Олесі. Це не доньці, а її батькам доведеться пояснювати щось сусідам про нічні серенади Зюзі, а також діставати дворового кота, щоб залякати пацюка і відучити його від цієї паскудної звички. І якими б вправними не були навички муштрування в самої Олесі, батьки ніяк не зможуть залишити це створіння лише на дочку.

Тож «Зюзя» – це повість для спільного родинного читання. Адже це застереження для батьків про те, що насправді коїтиметься у вас вдома після придбання домашнього улюбленця. 

До речі, Зюзя виявиться не найекзотичнішою твариною книжки. Значно більшою дивовижею будуть свійські птахи і тварини, яких триматиме в міській квартирі сусідка Олесі. 

P.S. Подейкують, за співами Зюзі можна впізнати звукові комбінації з пісень Святослава Вакарчука. Тож маєте нагоду під час читання перевірити, чи нагадує спів Зюзі ОЕ, чи, можливо, вгадувати за мелодіями пацюка інших відомих вам музичних виконавців. Музичні вподобання працівників наукових лабораторій та їхніх піддослідних такі несподівані!

 

Ігор Калинець. Данка і Крак

ілюстрації Марти Кошулінської. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. — 128 с.

Як поговорити про те, що цікавить дітей, такою мовою, яку розуміють діти, і водночас вивчити з дитиною кілька нових фактів? До Данки прилітає прадавній крук Крак і розважає дівчинку цікавими й пізнавальними історіями. Данка любить історії про принцес, і Крак, розповідаючи про Богдана Хмельницького чи про княжича Лева, потурає дівчинці й показує, як там у прадавні часи була справа з українськими принцесами. Кожна глава цієї історії присвячена новій темі. Крак вчить Данку рахувати після десяти, ділиться із нею фразеологізмами та знайомить з історіями видатних львів’ян.

До речі, книжка підходить для читання перед сном, адже після кожної глави Крак залишає Данку, щоб потім повернутися знов і розказати якусь нову історію чи поділитися своїми прадавніми знаннями з дівчинкою та влаштувати їй маленьке випробування на доброту і співчутливість. 

Ця книжка цікава як одне із тих видань, яке в оповідній формі знайомить з різноманітними фактами та під виглядом фікшну навчає дітей чогось нового. Тож цікавою тут буде не лише історія Данки, а всі ті пізнавальні історії, які розповідає їй Крак, або ж те, до яких роздумів він її спонукає. І тут не можна не пригадати іншу аналогічно новинку цього півріччя, книжку Сергія Товстенка «Пташка Пін на прізвисько Гвін», яка, розповідаючи про пригоди пінгвіна й тюленя, обігрує різноманітні тематичні факти (про те, що існують королівські й імператорські пінгвіни чи що яйця висиджують самці-пінгвіни).

 

Ред’ярд Кіплінґ. Теґумай і Тафі. Як вигадали абетку

переклад з англійської Володимира Чернишенка; ілюстрації Володимира Штанка. — Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018. — 24 с. 

Здається, Ред’ярд Кіплінґ почав писати дитячі пізнавальні книжки в оповідній художній формі задовго до того, як це стало мейнстримом. А видавництво «Навчальна книга – Богдан», яке зараз послідовно видає книжки Кіплінґа, цілком підтримує цей тренд. 

Теґумай і Тафі – печерні люди, батько й донька, а також герої кількох книжок Кіплінґа, які допомагають йому представити маленьким читачам в ігровій формі нову для них інформацію. І на цей раз у книзі вони вигадують абетку, а читачі книжки мають змогу за допомогою простих асоціацій і собі долучитися до цього процесу. 

Якщо вірити експериментам Теґумая і Тафі, рот під час вимовляння звуку «А» схожий на ротик коропа, а звук «С» нагадує сичання змії, тому й зображати його треба схожим на напівзакручену в кільце зміючку. Тож «Теґумай і Тафі. Як вигадали абетку» обіцяє багато вправ із малювання і перевіряння на власному досвіді, чи не бреше дядько Кіплінґ і чи правда все саме так і є з літерами, а заодно трошки навчить писати й читати літери.

 

Лара Вільямсон. Хлопчик, який переплив океан у кріслі

переклад з англійської Олени Оксенич. — Київ: Рідна мова, 2018. — 248 с. 

Здається, що якби люди більше говорили між собою й ділилися своїми проблемами, від цього всім легше дихалося б. Наприклад, у популярному романі «Несказане» Селесте Інґ неможливість артикулювати свої думки в родині призводить до смерті дівчинки. Лара Вільямсон теж торкається цієї поширеної проблеми, але дещо з іншого боку.

11-річний Бекет та його 7-річний брат Біллі живуть із татом та його дівчиною Перл. І от одного дня батько несподівано ледве не посеред ночі зривається, забирає дітей і переїжджає у новий дім. Зв’язок із Перл, яка для дітей «майже» мама, різко обірвано. І тато не здогадався пояснити Бекету та Біллі, що, власне, сталося і як із цим жити. Пам’ятаєте одну із заповідей чухраїнців Остапа Вишні «Якось то воно буде!»? От, видно, батько хлопчиків керувався аналогічним принципом, але якось то воно не найкращим чином у романі вийшло. 

Звісно, діти не змирилися з радикальними змінами у своєму житті й вирішили власними силами з’ясувати, що відбувається. І заодно повернути Перл. І їхні детективні дії виявили, що у батька хтось є (принаймні він не пояснює, що робив у рожевому будинку чи хто така таємнича Каміль). Та й Перл, здається, не виглядає самотньою. Принаймні Бекете бачить, як вона цілувалась із Голим Чоловіком (нічого такого, просто натурник із її художніх занять). 

Звісно, все виявиться геть не таким, як воно здається дітям. А здається воно їм досить таки болісним і тривожним, що наводить на думку: краще проговорювати усе, що відбувається з вами, аніж створювати травматичні фантазії у дітей, від яких у підсумку нікому не буде краще.

Цікаво, що герої наступної книжки цієї добірки саме так і роблять: діляться усім, що їх турбує. І це, до речі, забезпечує їхньому світу неабияку гармонійність та ідеальність.

 

Лоїс Лоурі. Хранитель

переклад з англійської Олександра Стукала. — Харків : Читаріум, 2018. — 240 с. 

Книжка «Хранитель» Лоїса Лоурі має всі шанси потрапити на поличку не лише до дітей та підлітків, а й до ширшого кола шанувальників антиутопій.

Джонас живе в ідеальному світі. У нього чудова родина, в якій батьки й діти щодня діляться своїми снами й переживаннями. Його ніколи не сварять, натомість логічно й послідовно пояснюють, чому не можна щось робити чи чому образливо щось казати. До того ж, нікому з його рідних нічого не загрожує: небезпеки для життя чи здоров’я зведені у його світі буквально до нуля. 

Ви скажете, Джонасу пощастило? І так воно було до підліткового віку. До 12 років хлопчик живе в досконалому світі, який, як ми здогадуємося, незабаром має зруйнуватися, а Джонас вибереться із захищеної утопії дитячого світу у сповнений болю, сексу та інших одкровень світу дорослих. Звісно, інколи хлопчик помічає якісь дивні речі, але ставиться до них не серйозніше, ніж до глюку в матриці. Та ось в 12 на героя чекає справжнісінька ініціація. 

На спеціальній церемонії, де дітям оголошують, ким вони працюватимуть, Джонаса обирають Хранителем. А далі все відбувається, як у справжній ініціації: Джонас отримує доступ до заборонених у його спільноті знань, стає постаттю за межею добра і зла, тобто за межею звичної вихованості. 

Тепер йому можна брехати, грубіянити, вимагати відповідей на питання і не вживати ліки, які стримують сексуальні бажання. Він осягне таємницю світу і буде змушений жити із тягарем отриманих знань. А як ми знаємо з інших антиутопій, тягар одкровення про світ спонукає героїв до активних дій з перетворення світу, до яких Джонас теж вдасться.

 

Перше побачення

Перше побачення : проза / [Віталіна Макарик, Микита Гайдамака, Віоліна Ситнік та ін.]. — Київ : ВЦ «Академія», 2018. — 160 с. 

Скільки б книжок не писалося, а проблема першого побачення чи першого поцілунку не втрачає своєї актуальності. Збірка оповідань видавництва «Академія» показує, які несподівані ситуації й проблеми виникають у підлітків. І текст у такий спосіб говорить: «Поглянь, ти такий/така не один/одна». 

Найсимпатичніше оповідання цієї збірки – «Ліфчик» Віталіни Макарик, що відкриває книжку, іронізує з дівчачого захоплення красивою білизною. Тою самою, яку так романтично знімають з дівчат у кіно, і яка, як побачить героїня, далеко не завжди допомагає почуватися впевненою в собі (попри всі горезвісні поради жіночих журналів). 

Що стосується інших текстів, в них є над чим працювати. 

Підлітки повсякчас говорять і думають надто літературно, а сюжет подекуди крутиться навколо приємних для героїнь (і, певно, їхніх авторок), але натягнутих сюжетів. 

Ви повірите, що хлопець-підліток відмовляється від сексу або що найкрутіший хлопець класу западає на аутсайдерку? 

Один раз – можливо, у кожному оповіданні – навряд. Іще один момент – моралізаторство. Одна з авторок добряче покарає свою героїню за викрадений щоденник подруги – надто явний урок для читачок. Та й історії про непопулярних дівчат, які з гидких каченят перетворяться на лебедів і отримують свою порцію кохання найбажанішого хлопця – це симпатична мрія і варіація на тему Попелюшки в сучасній старшій школі.

Тож «Перше побачення» – це цікава проба пера для нових письменників, яка показує, від кого з авторок і авторів, імовірно, варто чекати на повноцінний підлітковий роман.

 

Ольга Купріян. Щоденник Лоли

Київ: #книголав, 2018. – 208 с.

Ця книжка передовсім призначена для фанатів українського серіалу «Школа», адже щоденник-приквел про життя героїні серіалу Лоліти Гавриленко спонукає взяти до рук книжку навіть затятих нечитайок. Повість показує Лолу, найпопулярнішу дівчину класу та відеоблогерку із сотнями тисяч підписників, не по-серіальному поверхово, а як повноцінну героїню зі своїм унікальним світом внутрішніх переживань. 

Якщо психологія серіальної Лоли та її внутрішній світ залишаються для глядачів загадкою, то – чекайте! – книжкова Лола це незабаром виправить. Героїня багато аналізує проблему ставлення до неї як до дитини, хоча Лола вирішує всі дорослі проблеми своєї родини й опікується трьома молодшими дітьми та бабусею й заробляє для них гроші. 

І, попри те, що сьогодні звучить все більше критики щодо базової шкільної освіти, Лола демонструє позитивні моменти шкільних уроків. Так, можливо вчити вірші безглуздо. Інша справа знайти пісні на слова Франка і слухати їх. Можливо, вивчення правил написання числівників – це складно й нудно, але коли навіть популярна відеоблогерка натякає, що слова «двохсоттисячниця» треба писати правильно, вона має рацію. Зрештою, це вона тут опініонмейкерка.  

 

Катя Брандіс. Фристайлерка

переклад з німецької Марії Іваницької і Тетяни Супрун. — Київ: #книголав, 2018. — 416 с.

Дія цієї книжки відбувається у недалекому майбутньому. Героїні роману «Фристайлерка» Йолі 17 років і вона спортсменка, а роман буде крутитися навколо фізичних можливостей людини і проблеми інклюзивності. Річ у тім, що у фантастичному світі майбутнього цього роману людство навчилося давати собі раду з різноманітними травмами та каліцтвами. Тож для спортсмена, що втратив ноги після автомобільної аварії, є шанс і надалі займатися спортом 

Таке поліпшення, звісно ж, не обходиться без підводних каменів. Якщо є можливість стати супергероєм, цього хотітиметься багато кому. І дехто іде на операцію з поліпшення тому, що вони досягли висот у спорті й межі своїх сил. Спортсмени з поліпшеннями виступають у категорії фристайл. Тож, як натякає нам назва, головна героїня в якийсь момент теж себе вдосконалить. 

У супергеройських фільмах персонажі нерідко без жодних сумнівів дають себе покращувати. І навряд чи застереження, що штучний реактор всередині тіла Тоні Старка у другій частині «Залізної людини» ледь його не вбив, когось зупинить від аналогічних дій. 

Катя Брандіс охолоджує супергеройські фантазії кожного з нас. Хочеш бути пришвидшеною, окей. Та після такої операції героїня раптом виявляє, що за штучною частиною тіла потрібен особливий догляд і що до неї треба пристосовуватись.

А етап особливої уваги до штучної частини тіла триватиме все життя. Це я вже не кажучи про те, що це в біса боляче. 

Таке маленьке застереження дає змогу побачити, що відчувають люди, яким ці самі штучні частини тіла потрібні для виживання. І заодно трошки переосмислити тиск світу, який вимагає вдосконалюватись і пришвидшуватись (інколи на шкоду собі) або ж вибути зі своїх професійних змагань. І цей пункт стосується далеко не лише спортсменів.

Інформація: Читомо



Додаткові матеріали

13.09.2018|21:15|Події
Екс-львів’янин, автор «Високого Замку»
13.09.2018|19:20|Події
Новинки до 25 Book Forum від видавництва "Жупанського"
13.09.2018|15:30|Події
Які переклади читати на Book Forum
12.09.2018|14:59|Події
Програма подій «Видавництва Старого Лева» на 25 Book Forum
11.09.2018|17:03|Події
На міжнародному кінофестивалі в Торонто підтримали Олега Сенцова
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери