
Re: цензії
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Події
«Жити не можна померти»: перша і остання збірка оповідань воїна Олександра Осадка вийшла посмертно
У «Видавництві Старого Лева» вийшла посмертно збірка оповідань та новел військовослужбовця Олександра Осадка «Жити не можна померти».
Воїн на позивний «Танго» загинув на Донеччині улітку 2022-го, виконуючи бойове завдання й урятувавши побратима. Сім життєвих історій, які встиг розповісти читачу Олександр, свідчать про неабиякий хист автора, про витончене почуття гумору, про вміння помічати й майстерно змальовувати деталі. Економіст за освітою та будівельник за фахом, він ніколи не вважав себе людиною творчою і не надто серйозно ставився до своїх письменницьких спроб.
Колоритні персонажі, змальовані так влучно, видаються дуже знайомими: чоловіки, що приїхали на фірі у кирзаках, вирішувати справу з начальником, що купив і обгородив дванайціть гектарів їхнього лісу; сусіди, що ведуть філософські бесіди і дегустують самогонку; родичі, що то закопують, то відкопують «національний український продукт», картоплю. Душа українського народу, наша непідробна щирість, винахідливість і завзятість проявлені у текстах Олександра сповна. Автор дотепно відрефлексовув тодішні соціальні проблеми, уважно споглядати світ і мав незбагненний дар зазирати в майбутнє, яке постає таким буденним і пророчим з реплік його героїв.
Ганна Осадко ділиться: «Чи зрадів би Сашко, що у нього вийшла книга? Не повірив би нізащо – це по-перше. Бо надто скромним був: “Та ну, вигадала! Та який із мене письменник!” Можливо, сказав би, що не на часі – всі його на фронті, тут не до оповідок, тим паче смішних. Але я думаю собі – на часі. Аби голоси звучали – тих, що вже пішли навіки, і сміх їхній звучав, і мудрість людська – справжня, ота, що з народу. Сашкові оповідання – мудрі й дотепні одночасно, філософсько-сковородинські та бешкетливо-дитинні, прості як борщ – і важливі, як хліб. Не лише для мене важливі. Сподіваюся, і для вас – теж».
«”Танцюй так, ніби ніхто не бачить,” – Сашко писав саме так. Без умовностей, не обираючи правильних, резонуючих тем. Писав про щоденне життя простих людей, навмисне згущуючи фарби, з блискучою іронією та гумором. Сашко бачив цей світ, розумів, що існування в ньому є складним і часом болісним, і володів даром співпереживання. Він створив образи, серед яких кожен може упізнати сусіда, знайомого чи родича, і ці далекі від ідеалу персонажі викликають щиру симпатію. Водночас він передав своє захоплення такими рисами українців як сміливість і стійкість у відстоюванні свого, згуртованість, винахідливість, хазяйновитість, що проявляються в різних життєвих ситуаціях. В його оповіданнях, написаних в кінці 2000-х, постає Україна, яка відкидає радянщину, меншовартість, здатна покарати зло і захистити себе та свою ідентичність. Наша література втратила в особі Сашка Осадка талановитого письменника, який міг би розповісти ще так багато історій в дотепних деталях, з життєствердним гумором і без прикрас.» – згадує Юлія Мусаковська.
Дизайн обкладинки Оксани Йориш.
Олександр Остапович Осадко — український військовослужбовець, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Почесний громадянин міста Тернополя (2022, посмертно).
Від 26 лютого 2022 року пішов на фронт у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони, згодом служив кулеметником 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Загинув 9 липня 2022 біля Мазанівки на Донеччині, під час артилерійського обстрілу.
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем