Представлення нових видань відбувається за звичною схемою: декламування віршів, спілкування з модератором та читачами, автограф-сесія тощо. Цього разу презентація  відбувалася в дещо незвичному форматі,  театрального дійства. Вибрані зі збірки вірші І.Померанцева зачитував актор Василь Шандро, а 13 артистів київського театру на сцені в буквальному сенсі «показували» кожен із них глядачам. Режисер Юлія Лазаревська та трупа столичної театральної студії «МІСТ» (хореограф Ю.Гасиліна) утілили унікальний та неповторний сценічний перформанс, справжнє шоу, у якому поєдналися пластичні композиції, музичний супровід із різних стилів і жанрів — від Персела до Губайдуліної, візуалізація живописних абстрактних образів на великому екрані.

На початку вистави актори на котурнах, у червоних мантіях, таємничою піснею латинською мовою підігріли інтерес  глядачів до подальшого дійства. Ось як тільки пролунали останні рядки: «що кохання – це хитра й жалюгідна птаха фенікс» з поезії  «Вперше я побачив її в зоопарку», дві актриси — Людмила Травеннікова та Катерина Ільченко — з довжелезними білого кольору крилами вибігли на сцену і почали кружляти на ній. Їхні крила то здималися вгору, то опускалися вниз, то лягали на підлогу. А вкінці  фенікси обійнялися. Що, мабуть, означало незгасність почуттів тих, хто прямує  вгору.

В іншому представленні поезії відбулися справжні дикунські бої. Переодягнені в індіанців та індіанок артисти зі списами, пов’язками на головах, почали вести гостру і запеклу  боротьбу один з одним. Це символізувало змагання чоловічого та жіночого начала, еросу й танатосу, які вирують у нашому житті.  Динамічне, захоплююче протистояння між інь та ян закінчилося не кровопролиттям, на сцені ніхто нікого не зарубав і не вбив, натомість індіанське плем’я сіло «курити люльку миру». На жаль, в житті не завжди так відбувається.

Після такої внутрішньої напруги на глядачів чекав інший заспокійливий вірш Ігоря Помернацева

На шосе під Ієрапетрою,

де фоном Лівійське море,

я бачив поцілунок року:

велосипедист на льоту

поцілував у плече

велосипедистку (с.33)

Із-за куліс на велосипедах виїхала пара закоханих (артисти Олександр Пащенко та Катерина Ільченко). Актори почали розігрувати “роверний” флірт, не завжди вправно маневрувати, кружляти по колу, а публіка щоразу затамовувала подих, адже, здавалося, один з театралів ось-ось вилетить зі своїм ровером за межі сцени, але… все обійшлося. Любовна гра закінчилася печальною розлукою, велосипедист та велосипедистка роз’їхалися в різні боки. Та апогеєм еротики, удалим втіленням концепції організаторів став виступ справжньої іспанки (Анжела Данильчук) та трьох мачо (Дмитро Левенко, Олександр Пащенко, Олександр Герасимов). В еротичних па, акробатичних трюках, цікавих пластичних композиціях вирувала справжня енергія Бога еросу. Саме ця картина заслужила зливу бурхливих овацій глядачів.

Наприкінці автор подякував ідейному натхненнику дійства Діані Клочко та усім творцям перформансу.

— Хотів би подякувати всім учасникам театральної вистави. Моїми союзниками в цій справі були актори, режисери, сценаристи. А найбільшим  співтворцем нової книжки був «гомо еротікус». Оскільки «гомо сапієнс» може перестати думати. «Гомо фабер» не зможе творити, «гомо люденс»  —покинути гру. А ось «гомо еротікус» завжди живий, він залишається в тонких чуттєвих аспектах. Я радий, що книжка вийшла, але тема еротики в поезії на ній не вичерпується і поети різних поколінь зверталися й звертатимуться до неї в майбутньому. «Гомо еротікус» вічно живий,  — розповів відомий поет І. Померанцев.

Фото автора