Re: цензії

26.01.2022|Юлія Баір
Міжгалактична поетична мандрівка
24.01.2022|Ігор Зіньчук
Оберіг пам`яті у слові
21.01.2022|Сергій Ковалевський
Руді Мартін і його детектив Маттеус
21.01.2022|Надія Гаврилюк
Пташиним криком полечу
20.01.2022|Роксолана Жаркова, літературознавиця
Голосами з далеких доріг: французький роман про Україну
18.01.2022|Ніна Головченко
Пам‘яті Вікторії Рутковської
13.01.2022|Ігор Зіньчук
Життя заради України
08.01.2022|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Пірнання в мореокеання дум
07.01.2022|Захарі Іванов, голова Асоціації письменників Південносхідної Європи та Асоціації софійських письменників (Софія, Болгарія)
Маг напівтонів
Все, що було і чого не було, або Сповідь ґедоніста
Головна\Події\Нагороди

Події

02.02.2018|10:05|Буквоїд

Роман Степана Процюка «Травам не можна помирати» – переможець конкурсу «Найкраща книжка Прикарпаття-2017»

Психологічний роман Степана Процюка «Травам не можна помирати», який побачив світ у Мисливій серії видавництва «Легенда», став переможцем конкурсу «Найкраща книжка Прикарпаття-2017» у номінації «Проза».

Цей конкурс заснувала Івано-Франківська обласна організація Національної спілки письменників України і проводиться він на Івано-Франківщині вдруге. Мета конкурсу – привернути увагу до української книжки, до тих авторів, які, на думку журі, заслуговують, щоб про них знали більше. Цьогоріч збільшилась кількість номінацій, і загалом їх зараз 12. Щодо критерій для книг, то вони дуже прості: насамперед оцінюється естетика, а також ентузіастична роль письменника.

Повний список переможців можна переглянути тут - www.if.gov.ua/news/vidznacheno-peremozhciv-konkursu-najkrasha-knizhka-prikarpattya-2017

Письменник Степан Процюк щиро втішений цією відзнакою і вважає, що його роман «Травам не можна помирати» вартий того, щоб бути прочитаним: «Я намагався зобразити в романі всі суперечності людської душі. Все, про що говорив у ньому, проживав внутрішньо. Текст писався майже три роки. Кожен із цих героїв – якоюсь мірою і автор. Мені було дуже важливо подати час майже незрозумілих для нинішньої доби тодішніх конфліктів та катастроф у людській душі. Навіть у 70-х роках, попри задушення української мови та знищення українського мислення, основна маса людей не задумувалася над такими колізіями, вона жила й була по-своєму щаслива, і лунали тоді популярні пісні Майї Кристалінської: «Отчего на душе мне так светло – оттого, что ты идешь по переулку» тощо. І не тільки Кристалінської, бо частина радянської естради все-таки пропагувала людяність. І більшість людей не сприймала трагічно тодішнє життя. Тільки окремі розуміли ці речі, і з цими окремими система безпощадно розправлялася. Фактично мій роман про цих окремих».



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери