Приводом для творчого вечора став 75-річний ювілей, який  доктор філологічних наук, професор, автор  понад 200 наукових праць відсвяткував минулого місяця.

Представив поважного гостя письменник та журналіст Олександр Гаврош, який розповів про життєвий шлях закарпатця. Хоч народився Степан Васильович   у селі Ляховець (тепер Лісковець) на Міжгірщині, а потім жив у селі Барвінок поблизу Ужгороду, закінчив УжДУ і  працював  завідувачем кабінету естетичного виховання в Закарпатському інституті вдосконалення кваліфікації вчителів, більше  відомий він  за межами рідного краю, адже більшу частину життя провів у Києві (близько 20 років) та Донецьку (18 років). На Закарпатті краще знають його брата Олексу Мишанича, знаного літературознавця, лауреата Шевченківської премії, який частіше навідувався додому.

У столиці  пан Степан з 1972 по 1991 роках працював молодшим та старшим науковим працівником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН України. З  1991 по 2009-ий очолював  кафедру української літератури і фольклористики Донецького національного університету. Після смерті дружини повернувся на батьківщину, тепер проживає в Хусті, завідує кафедрою філологічних дисциплін Мукачівського державного університету.

Сам ювіляр розповів, що народився у багатодітній сім´ї, де  було десятеро дітей, вісім братів і дві сестри.  З 6 років почав працювати: доглядав за кіньми, пас худобу, косив, жав, ходив у ліс. З приходом радянської влади на Закарпаття усталене життя змінилося. У 1948 р. більшовики відібрали від родини майже все господарство. Коли почали примусово селян зганяти у колгоспи, довелося з братами ходити відробляти  обов´язкові трудодні замість матері, яка поралася по дому. Після закінчення університету, щоб захистити  дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора філологічних наук, змушений був їхати аж до Москви, бо в Україні на той час не було Вченої Ради з фольклористики. З тих пір усна народна творчість стала основою його життя. З  70-х років почалися його подорожі по вивченню фольклору українців за межами України. Неодноразово їздив в експедиції у Казахстан, Сибір, на Далекий Схід та на Кубань, де записував  українські народні пісні. До прикладу, на Кубані за одну експедицію (було всього чотири) зумів записати 100 касет  українських пісень. На превеликий жаль, констатує, кубанці говорять української мовою набагато краще, ніж донбасці.

Повернувшись на Закарпаття,  фольклорист був вражений русифікацією молоді. Особливо, за його словами,  це видно в Мукачеві. На жаль, нема поки що державної політики дерусифікації, а борців за українську мову стає дедалі менше. А мова ж - це свідомість  людини.

У час новітніх технологій Степан Васильович полюбляє книжки. Вважає, що Інтернет та  телебачення  зомбують і маніпулюють людьми. Вони дають інформацію, але не вчать, як нею користуватися. Тільки книга формує інтелект, світобачення. Тому завжди закликає всіх своїх студентів створювати власні бібліотеки. Книгозбірня самого професора нараховує тисячі книг.

Крім фольклору, невтомний науковець захоплюється фотографією. Ще живучи в Ужгороді, очолював фотогурток. Має близько 20 тисяч кадрів.  Розповів, що в  Донецьку йому запропонували видати 2 фотоальбоми: людей і краєвидів, але тоді часу не знайшлося. Сподівається, що у цьому тепер йому допоможе друг Тіберій Гасич, з яким у молодості ходили у гори і робили світлини  Деякі фотографії із доробку були продемонстровані під час зустрічі.

Привітати ювіляра прийшли друзі, колеги та колишні учні. Не забули свого колишнього колегу і викладачі філологічного факультету Донецького національного університету, які прислали на адресу обласної бібліотеки вітального листа з нагоди дня народження.  Багато цікавого про Степана Мишанича розповіли Дмитро Федака, Юрій Туряниця, Іван Хланта та колишній член фотогуртка Ювіналій Дубров. Виявляється, професор за час своєї викладацької діяльності підготував 24 кандидатів і 3 докторів філологічних наук. Сприяв популяризації бальних танців на Закарпатті та був причетний до створення перших таборів юних художників в краї. Закарпатець зробив неоціненний внесок в популяризацію українського фольклору. Видав збірку закарпатських балад «З гір Карпатських», де подав не тільки тексти пісень, а й ноти. І до тепер це найсолідніший збірник серед видань такого роду. У доробку Степана Васильовича повне видання праць Катерини Грушевської (3 томи), 4 томи фольклорних праць Михайла Драгоманова, 7 томів у 9 книгах праць Павла Чубинського(Енциклопедія українського народознавства), власний  2-томник «Фольклористичні та літературознавчі праці». Половину з цих книг гість подарував обласній бібліотеці. Пан Степан зізнався, що запланував видати  100-томну українську спадщину, але грошей не вистачає.

Подарунком для відомого фольклориста став  виступ фольклорного ансамблю  Ужгородського коледжу культури і мистецтв.                                                                                                                                      

Фото автора